Чим оповідання відрізняється від розповіді

Уоповіданні    описів мало, вони стислі, лаконічні, а у розповіді більш розгорнуті.  ну це моя думка; ) 

Все що знаю про хліб : хліб – усьому голова. хліб житній – батько рідний, гречана каша – мати наша.   без хліба суха бесіда.   без хліба нема обіду. аби хліб, а зуби знайдуться. грушка - минушка, а хліб - кожен день.   де хліб та вода, там немає голода. коли хліб на возі, нема біди в дорозі. нема хліба без роботи, нема роботи без хліба.   найсмачніший хліб від свого мозоля. що до чого, а хліб до борщу. з’ївши калач, берися знов до хліба.   паляниця – хлібові сестриця.   риба – вода, ягода – трава, а хліб усьому голова.   довелося бідувати на хліб-сіль заробляти. нема святішої святині, як хліб на нашому столі.

Центральні персонажі оповідання — остап і соломія — приваблюють насамперед волелюбністю натур, нескореністю духу, щирістю почуттів, зовнішньою та внутрішньою красою. закохані одне в одного і створені одне для одного, вони були розлучені паном, який видав дівчину заміж за свого «хурмана». отак розтоптане почуття, жорстокий утиск, рабська праця — кривда за кривдою карбувалися в душі остапа. разом із розповідями дідуся про колишню вольницю вони підштовхнули його до бунту, до підбурювання односельців.  а згодом постав перед ним «великий» вибір: або бути битим панськими канчуками та ще й, може, запротореним у сибір чи москалі, або — утікати на чужину в пошуках кращої долі. а для соломії? залишитися під панським чоботом, біля осоружного чоловіка, у довгій, може, довічній розлуці з коханим? тож не диво, що їхні палкі натури схиляються до небезпечної, проте рятівної для них втечі, яка бодай дарує надію на майбутнє щасливе життя разом.  ризикована мандрівка обертається для сміливців великою кількістю безвихідних, здавалося б, ситуацій. і в кожній з них вони виявляють дивовижну стійкість, терпіння, відвагу, наполегливість і — що особливо вражає — вірність одне одному. ні разу навіть не закрадається думка покинути близьку людину в біді, напризволяще.  соломія поплатиться за це життям: потоне у крижаній воді, відбиваючи з побратимом іваном свого коханого у турецьких вартових, які везуть його, полоненого, на розплату за втечу від пана. а остап вип'є до дна цю гірку чашу і повернеться на берег дунаю, на дні якого похований його найбільший скарб, його соломія, щоб до зустрічі з нею прожити останні роки на волі, купленій аж надто дорогою ціною.