Скласти сенкан до слова дивак

Она очень мужественная, ее взяли в плен, обучили татарскому языку, и сделали женой какого-то пана вроде. Но не смотря на всё это она не забыла родную Украину и вспоминала её. Она взяла ключи, и открыла дверь которую запретили ей открывать (красава уважаю, идёт против системы, молодец!). Она не испугалась, что этот господин (или хто он там, я просто очень давно читала) может её убить (мне кажется в это время ей было пофиг на него), она всё равно отпустила тех козаков, а сама осталась (хоть повторяю за это он в гневе мог убить её, но она ж гордая). Очень преданная родине, смелая, бесстрашная (но какая-то глупая раз сама не убежала)

можно поставить лайк❤️

етот план вам в

«Над Кодацьким порогом» план  

1. Втеча Сулими з неволі.  

2. Будівництво Кодацької фортеці.  

3. Обіцянка Сулими зруйнувати Кодак.  

4. Заклик до походу на Азов.  

5. Проблеми під час походу і шляхи їх розв’язання.  

6. Взяття Азова.  

7. Підготовка до виступу проти Кодака.  

8. Зруйнування Кодацької фортеці.  

9. Зрада реєстрових козаків.  

10. Смерть Сулими

Объяснение:

а ето переказ

Ще до Богдана Хмельницького, а саме 1635 року, був на Запорозькій Січі за кошового отамана Іван Сулима.  

    За молодих літ Сулима козакував, брав участь у походах гетьмана Сагайдачного. Ще тоді й прославився. Та підчас морського походу на Цареград потрапив у турецький полон.  

    Зрадівши, що захопили свого лютого ворога, турки віддали Сулиму на галери. Одного разу поблизу грецьких берегів він, залишившись без догляду, розбив свої кайдани, заколов сонного ключника, забрав ключі, відімкнув усіх невільників. Взявши у полон 300 турків, вони вирушили до італійських берегів.  

    Прибувши на італійські землі, Сулима подарував Папі Римському галеру з бранцями і цим прославив своє ім'я.  

    В той час в Україні йшла боротьба з турками. Гетьман Сагайдачний врятував оточене турками польське військо під Хотином. Але поляки, побоюючись сили козаків, стали після того «всякі утиски козакам чинити».  

    Вони збудували над Кодацьким порогом міцну фортецю, «щоб перешкоджати поневоленому українському людові тікати од панів на Січ, а запорожцям виходити з Січі на Україну та нагадувати нещасним про те, що на світі існує воля».  

    Залишилось або скоритись, або битися з поляками на смерть. Сулима, який вже став тоді на Січі кошовим, вибрав останнє.  

    Передусім він поїхав зі своїм побратимом Павлюком на власні очі подивитись, що робиться в Кодаку. Вони побачили гнітючу картину: кілька тисяч грабарів, зігнаних з України, під керівництвом французького інженера Боплана копали рови, будували стіни й башти, а навколо чатували кілька полків польського війська.  

    Сулима зрозумів, що військо тут не тільки для того, щоб охороняти грабарів, і обурився:  

    «Нехай вражі ляхи будують, поки їхня сила, а тільки не буду я козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будівлю!»  

    Кошовий отаман знав, що, зруйнувавши Кодак, доведеться воювати з Польщею, але для цього потрібне було добре озброєне військо. Щоб здобути на це гроші, він надумав «йти морем на пишний у ті часи турецький город Азов».  

    Скликав Сулима запорожців на раду:  

    «Підемо зі мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!»  

    За два тижні козаки збудували для походу півсотні козацьких човнів—чайок.  

    Перед походом Сулима зібрав дві тисячі козаків і оглянув усе військо. «Велична й могутня була постать запорозького ватажка. Засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям; довгі вуса й сивий оселедець скрашали обличчя ознаками досвіду й спокою, а срібна булава, що блищала у його дужій руці, нагадувала всім про велику владу запорозького кошового отамана».  

    Впевнившись, що все добре впорядковано Богу, Сулима дав наказ відпливати.  

    Через два тижні козаки прибули до Дону. Сам Сулима поїхав на власні очі обдивитися оборону Азова. Роздивившись та поміркувавши, він розділив своє військо на три частини. Перша, на чолі з Бурляєм, мусила потопити турецькі галери, третя, з Павлюком,— «невільників по льохах шукати та на світ Божий випускати». Асам отаман з другою групою взяв на себе напад на місто.  

    «Рубалися козаки з бусурманами на галерах, рубалися й у місті, а тут ще вибігли на них яничари з Азовського замку».  

    Сміливість та відвага козаків, які несподівано налетіли на турків, до їм перемогти.