Тема та ідея твору олень август, іть будь ласка

Мета: опрацювати твір, визначити його місце в художній спадщині є. гуцала; вчити учнів бачити й оцінювати багатство фантазії жені та його неординарний погляд на світ; схарактеризувати образи хлопчика й режисера альтова; усвідомити роль незвичайного, романтичного в житті людини; розвивати вміння учнів відстоювати власний погляд на світ і свої переконання, ум

Ми  живемо  в суспільстві,  де  кожного  для  трапляється  чи  то  якась  несподіванка, неприємна  чи  радісна  подія. сила кожного народу  -  в єдності.  була  б  це  війна,  щастя,  успіх, народ  повинен  бути  разом.  гарним  прикладом єдності  є  громада  тухольців. громада  захара  беркута - звичайні  люди,  які  одержали  перемогу. захар  беркут  говорив  :   "доки  ви  будете  жити  в громадськім порядку,  дружно  держатися  купи,  незломно  стояти  всі  за  одного,  а один  за  всіх,  доти  ніяка  ворожа  сила не  побідить  вас". дійсно,  ці  слова є  філосфськими.  і  ми  повинні  брати  приклад  з такого  народу!     абоу повісті «захар беркут» франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.сила народу в його єдності. лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. з історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. саме так вважає герой повісті захар беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». і це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. у скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «товариші, сміло до останнього бою! ».мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом. наприкінці повісті іван якович франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження батьківщини: «давнє громадянство давно забуте… чи не нашім дням судилось відновити його? чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »

війна… багато про не сказано і написано, багато творів українських письменників присвячено саме цій жахливій події. у творах про війну найчастіше ми бачимо образи мужні захисників рідного краю, які боролися проти фашистської навали. але г. тютюнник змалював інший образ – образ хлопчика, який залишився сам і намагався не лише вижити, але й близьким людям. він не герой, не захищав батьківщину, але його серце хоробре і безстрашне, його можна з впевненістю назвати гідним сином своєї вітчизни.

у повісті автор розповідає нам історію хлопця-школяра климка. він рано залишився сиротою, виховував його дядько, але й він загинув під фашистським бомбардуванням. климко залишається сам, але він не опускає руки. разом зі своїм товаришем він облаштовує собі нове житло, разом з зульфатом намагається вчительці та її маленькій донечці. на мою думку, це характеризує климка як відповідального і серйозного хлопця. війна примусила дітей швидко подорослішати, проблеми, які їм доводилося вирішувати, були зовсім не дитячі. по сіль климко також пішов не для себе. він розумів, що треба було десь діставати їжу, турбувався про долю маленької олі. тобто, поводився як справжній маленький чоловік.

багато пригод довелося пережити климкові по дорозі до слов`янська та назад. у хлопчика була можливість влаштувати власне життя, залишившись у тітки марини за сина, як вона його і просила. але климко розумів, що він відповідає не лише за себе, а й за тих людей, які чекали на його повернення. мало хто з сучасних однолітків климка переймався б цим. хлопець повернувся на рідну станцію, принісши сіль та харчі. але так і не вдалося йому побачити обличчя близьких: автоматна черга перервала його життя. фашисти не дивилися, чи то дорослий, чи то дитина – ворог. так і не зміг климко побачити наталю миколаївну та зульфата…

мене вразила повість «климко» і її головний герой. я вважаю, що климко був надзвичайною людиною. він завжди думав про тих, хто поряд і навіть про тих , кого вже не було – наприклад, збирався посадити вишню на могилі дядька кирила. хлопець був дуже сміливим, адже не побоявся піти аж до слов`янська, розуміючи, що іншого виходу в нього немає. також мені подобається у климкові його доброта та безкорисливість. він намагається всім навкруги: для вчительки та її донечки принести солі зі слов`янська, по господарству тітці марині, навіть врятувати солдата, який тікає від фашистів, вказавши йому, куди бігти. климко не думав про себе, він опікувався іншими, близькими йому людьми, був відповідальний та турботливий. тому мені дуже шкода, що повість закінчилася саме так. хоча, на мою думку, автор цим прагне показати, що війна – надзвичайно жорстока річ і ми не повинні припустити її повторення. ну все