— а котрий тут безчобітько?
— це я! — вискочив з-за парти, де сиділи мої однокласники.
— хто це ти? — наче не пізнавав мене батько.
— син панасів! — бадьоро відповів я.
— тоді лови! — батько кидає мені справжнісінького бублика. я підстрибую, перехоплюю гостинця й радію, що він навіть із маком.
— ви на ярмарку були? — питаюся, шкодуючи їсти бублик.
— на ярмарку.
— і щось купили?
— і щось купили! — весело й змовницьки підморгнув мені батько, а з його брови закапав розталий сніг. — ось дивись! — він потрусив киреєю й на підлогу впали справжнісінькі чоботята.
я спочатку остовпів, поглянув на чоботята, далі на батька й знову на чоботята, що пахли морозом, смолою та воском.
— це мені? — запитав я тихо-тихо.
— а кому ж? — засміявся батько. — узувайся, сину.
я підхопив чоботята, підняв їх угору, і вони блиснули срібними підківками.
і мені згадалися дідові слова: «будеш іти межи люди й вибивати і»
"шанобливе ставлення до природи у повісті "гуси лебеді летять" пропоную скласти так:
у творі стельмаха "гуси-лебеді летять" утверджується шанобливе ставлення до природи. головний герой твору, михайлик, виріс у дружній родині трудівників, які особливо шанували землю-годівницю. матір михайлика була працьовитою жінкою, вела хазяйство, працювала в полі. жінка привчила хлопця бачити красу природи, шанувати її, жити з нею в гармонії.
мати михайлика вірила в те, що з землею можна поговорити та дізнатись, чи гнівається вона, чи щось просить. якщо урожай не добрий, то з землею можна домовитись, попросити її. а як жінка любила весняні сходи, як відчувала рослини, як поважно ставилась до кожної насінини! твір "гуси-лебеді летять" відносить нас у часи, коли люди жили землею, шанували її. то ж бережімо природу і сьогодні, бо вона - наш дім, наша годівниця.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Как друзья выличить соловья написать сказку