Скажiть будь ласка, хто автор вiрша? любіть україну краплиночку раю, любіть її мовучудову благаю. до вас я звертаюсь, нове покоління, ви наше майбутнє, а ваше коріння, в землі, що полита, козацькою кров’ю.живе українагероїв любов’ю. любіть її гори, поля та долини, дніпро сивочолийі гроно калини. любіть її мову, таку солов’їну, і пісню любіть, бережіть україну! iнтернет каже, що т.г. може хтось знае?

Автора в инете не нашла, увы!   но это - не из творчества тараса шевченко.  очевидно - стих современного автора.  больше всего напоминает стих владимира сосюри, возможно, это даже подражание ему.  любіть україну!   сосюра володимир  любіть україну, як сонце, любіть,  як вітер, і трави, і води,  в годину щасливу і в радості мить,  любіть у годину негоди!   любіть україну у сні й наяву,  вишневу свою україну,  красу її, вічно живу і нову,  і мову її солов'їну.  для нас вона в світі єдина, одна  в просторів солодкому чарі…  вона у зірках, і у вербах вона,  і в кожному серця ударі…  як та купина, що горить -- не згора,  живе у стежках, у дібровах,  у зойках гудків, і у хвилях дніпра,  і в хмарах отих пурпурових.  любіть у коханні, в труді, у бою,  як пісню, що лине зорею…  всім серцем любіть україну свою --  і вічні ми будемо з нею!

Відображення в повісті Івана Франка "Захар Беркут" героїчної боротьби народу Русі в XIII столітті проти татаро-монгольських нападників

Іван Франко був визнаним істориком, цікавився історичним минулим своєї батьківщини, написав багато художніх творів і наукових праць. Найвідомішим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість "Захар Беркут", написана на конкурс, оголошений редакцією журналу "Зоря" (1882), і надрукована в цьому ж журналі 1883 року.

У повісті зображено боротьбу наших пращурів проти монголо-татарської навали на Карпатську Русь 1241 р. У відтворенні історичного минулого письменникові до художня вигадка та народна творчість, зокрема широко відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.

Франко створив художні образи народного проводиря Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, яка перейшла на бік народу, та Тугара Вовка, що зрадив народ і перейшов на бік ворога.

Історично правдиво письменник показав шляхи, якими йшли монгольські орди на руські землі, відобразив події весни 1241 року, згадав битву з ворогами на річці Калці 1224 року. Монгольські орди зображені як ворожа сила, що несла смерть і руїну руським землям. Іван Франко змалював образи ватажків монгольських загарбників Пети й Бурунди. Обидва — сильні люди з владними характерами, але славились неабиякою жорстокістю.

Із огидою описує автор загарбників, порівнюючи їх з хижими звірами, що шукають, кого б пожерти, але з любов'ю розказує про героїчних тухольців на чолі з відважним Захаром Беркутом, в образі якого втілені найкращі риси трудової людини, народна мудрість, воля до боротьби за щастя свого народу. Він із гнівом обрушується на Тугара Вовка, коли той претендує на право володіння Тухольщиною. Сам Беркут, дізнавшись про навалу монголів, виявляє глибоке розуміння небезпеки для Русі Карпатської. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів: заманити їх до улоговини, перекрити вихід воді, що затопила улоговину і нападників, які загинули страшною смертю у паніці. Захар своїми руками з катапульти посилає величезний камінь на ворогів, знаючи, що серед них може бути його син. "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю".

Але головним персонажем повісті є народ, образ його уособлений в тухольській громаді. Він сам вирішує свою долю і забезпечує собі свободу та незалежність. Тому ідея єдності і глибокий патріотизм є провідною думкою цього твору. Все це зробило повість сучасною та актуальною, а любов до свободи і рідної землі увіковічили її. Так і внаш час українцям треба єднатися,щоб здобути волю і незалежність на нашій землі

Объяснение:

Я взяв з інета можеш повикидать те що не подобаеться

Мотиви лірики Тараса Шевченка

Неможливо сьогодні уявити українську літературу і навіть культуру в цілому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар українського народу був справжнім митцем. Його творчий геній надихав його і малювати картини, і писати літературні твори, як поетичні, так і прозаїчні. Навіть якщо взяти окремо лише лірику, виявиться, що її тематика була різноманітною, як саме життя.

Усі твори Тараса Шевченка об'єднує те, що кожне слово в них — про Україну та про її долю. У них теми про працю, про боротьбу, про місце поета в суспільстві, про світле кохання і про палку ненависть до гнобителів рідного краю, спогади про героїчне минуле і мрії про майбутнє.

Тарас Шевченко був не лише поетом, письменником та художни ком, він був активним учасником політичної боротьби. Звісно, його громадська позиція відбилася у багатьох його поетичних творах.

Та неоднаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її окраденою збудять...

Ох, не однаково мені.

Шевченкові ніколи не було "однаково" щодо долі України та її народу. Він й інших закликає до небайдужості чи навіть до боротьби або відверто ("І мертвим, і живим...", "Заповіт", "Полякам" тощо), або опосередко вано, коли головна тема ніби зовсім інша. Наприклад , законодавчо за-кріплене поневолення людини (більшість творів, "Тяжко-важко в світі жити", "Сон" ("На панщині пшеницю жала..."), "Елегія" тощо) або зображення історичних подій ("Гайдамаки", "Іван Підкова", "Гамалія" та ін.). Героїчне минуле привертало увагу Шевченка як засіб пробудження національної свідомості своїх співвітчизників.

Серед громадської лірики виокремлюються твори, що використову ють нетрадиційні засоби розкриття теми: сатиричні, часом аж до карикатури ("Сон", "Кавказ"), або ті, у яких авторські думки викладаються у формі притч, наприклад, вірші "Пророк", "Чума".

Багато творів у Тараса Шевченка присвячено зображенню простих людей. Інколи це оспівування працелюбності, душевної та зовнішньої краси цих людей — "А там, де люди, — добре буде". Найбільше про свою любов до таких людей Шевченко писав на початку своєї творчості.

... Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне — рай та й годі!

На думку письменника, саме праця й робить людей красивими. Але поруч зі зворушливими картинами мирної праці, виникають вже зовсім інші мотиви — роздуми над подальшою долею народа та обурення пануванням тих, хто поплюжить результати їхньої праці, принижує

і гнобить цих працелюбних людей. І от вже:

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

Жіночі долі ("Катерина", "Наймичка") виявляються зламаними соціальною та національною нерівністю, які засуджуються відкритим текстом в інших творах.

Так само оспівування краси рідної землі, як у "Зацвіла в долині..." та інших лише у ранніх віршах лишається головною темою, але цей мотив звучить і в пізніх творах. Навіть у циклі "В казематі" є місце для опису вишневого садка коло хати (однойменний вірш).

Перекриття мотивів відсутнє хіба що у ранніх романтичних баладах, навіяних народними старовинними піснями, таких як "Тополя" чи "Причинна". Але казкові мотиви перемішуються з соціальними у пізніших баладах ("Лілея", "Русалка").

Ще один мотив є нагальним як у ранніх творах, так і в пізніх — роль поезії в житті людей, справжнє призначення поета в суспільстві.

Звучить у ліриці Шевченка й тема, без якої важко уявити поезію — тема кохання, де поет змальовує власний ідеал цього почуття — щирість, відданість, ніжність та незрадливість.

І, нарешті, хоча важко знайти твори, присвячені суто цій темі, часто трапляється у різних творах великого Кобзаря мотив мрії про світле майбутнє, про те, чого не було за життя поета, але про те, що він хотів би бачити (наприклад, "Ісайя. Глава 35").

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться...

Цей мотив можна назвати і інакше — мотивом сподівання на краще, взагалі — мотивом надії.

Віра в майбутнє і надія до в скрутні часи самому Шевченкові.

Віру і надію він намагається передати нам через свої твори. А поки живе надія, людину ніщо не може зламати!

Объяснение: