Твір-роздум 5-6 речень: яку людину вважають дисциплінованою?

Унашому світі проживає багато жителів.кожен день вони мають різний настрій,все залежить від навколишнього середовища і людей в ньому.справді,якщо хтось кричатиме на тебе-ти сумуватимеш,а якщо буде хвалити,навпаки-радіти.але справжня людина,навіть у поганому ностроі буде дотримуватись дисципліни.так яку ж людину називають дисциплінованою? усе дуже просто.вихована іншим словом істота просто буде поважати вас,ніколи не скаже поганого слова і поводитиметься пристойно.вона - триматиме своє слово до кінця,приходитиме вчасно на зустрічі,цінуватиме ваш і свій час.

Умихайлика, героя повісті м. стельмаха «гуси-лебеді летять» , дуже багато спільного із самим автором, адже твір автобіографічний. у повісті яскраво змальовані образи жителів українського села після жовтневої революції, але в центрі – напівголодне життя михайлика та його бідняцької родини.з дитинства хлопчика оточували люди духовно багаті, які вчили його розуміти красу природи та людини, глибини народної поезії та мудрості, учили бути людиною чесною, доброю й непохитною.джерелом народної мудрості для михайлика були, насамперед, його рідні: мати, бабуся, дідусь та батько. коли хлопчик навчився читати, то прочитав безліч різних книжок, серед яких був і «кобзар» т. шевченка. дуже часто, забравшись на піч, він читав потайки, сховавши каганець, і до нього приходили царі та князі, запорожці, стрільці та чорти з відьмами. любив він читати й сидячи біля ставу, а навколо відбувалася «казка весни». поетична пам'ять хлопчика зберегла образи людей, їх риси, які стали багатим матеріалом для майбутньої творчості письменника. михайликові вчитися, цікавив хлопчика світ науки й знань. неодноразово чула дитина такі слова: «учись, михайлик, може, хоч ти не будеш таким темним. а вивчишся, не забудь »  на сторінках повісті «щедрий вечір» михайлик уже трохи старший, збагачений певним життєвим досвідом як і раніше, для героя стельмаха головним залишається навчання. а у вільний час хочеться побігати або покататися на ковзанах. ще михайлик мріє про модні галіфе.дитячі мрії не заважають герою повісті: михайлик завжди пам'ятає про те, що навколо панують розруха та злидні. діти своїм батькам у скрутний час. улітку михайлик та люба працюють: хлопчик жне та в'яже снопи, а дівчинка збирає липовий цвіт, заробляючи собі на зошити. гордістю сповнюється серце дитини, коли вона оглядає перші свої снопи. йому дуже хотілося зустріти когось і поділитися своєю радістю. михайлик, ідучи по воду, так і випромінює щастя. йому кортить розказати, що він не якийсь там пастушок, а справжній жнець. але назустріч ніхто не трапляється: усі працюють у полі, бо день рік годує.повісті михайла стельмаха «гуси-лебеді летять» і «щедрий вечір» сповнені світла й доброти. життя україни у двадцяті роки минулого століття було непростим, скрути зазнавали дорослі й діти. добре, що дитяча пам'ять головного героя всотує тільки найяскравіші, найщасливіші епізоди життя. михайлика й любу можна вважати щасливими дітьми. тому стельмах від імені михайлика каже: «і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, у цім світі, де є зорі, і тихі вогники, і щедрі вечори.

Рідна мова — це мова нації, мова предків, яка пов'язує людину з її народом, водна — найбільший скарб. існує твердження, що українська мова — одна з найбагатших слов'янських мов. вона ніби ллється струмочком і звеселяє душу. а іноземці, побувавши в україні, відзначають її ніжність, витонченість і милозвучність. і це, мабуть, справді так, бо за мелодійністю вона посідає друге місце у світі. як душевно і красиво звучать українською мовою слова нашого поета т. г. шевченка:

зоре моя вечірняя, зійди над горою

поговорим тихесенько неволі з тобою.

якою теплотою і водночас сумам пройняті ці слова, з зорею воно так і є, бо т. г. шевченко писав про це на засланні, з зорею він говорив, як з другом. українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік.

мова рідна, як море, — безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.

в рідній українській мові таїться мудрість віків і пам'ять тисячоліть. у ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній — пісня дівочого серця в коханні. у мові мого народу — його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. а як тішить серце гумористичне слово мого народу. тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. а яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. а ніжне слово «кохана»проймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, — найкраща, найщасливіша людина на світі. воно повертає тебе прибудь-якому настрої до життя, до діяння. с. плачинда писав: «єдина печаль проймає, що не вистачить життя переплисти тій мовний океан. бо ти є вічність. ти є правда, добро і краса народу нашого».