Спільне та відмінне у холмса і ватсона.

Шерлок холмс — герой повестей а. конан доила «этюд в багровых тонах» (1887), «знак четырех» (1890), «собака баскервилей» (1902) и сборников рассказов «приключения шерлока холмса» (1891), «воспоминания о шерлоке холмсе» (1892-1893) и других. образ необыкновенно наблюдательного человека, способного разгадать некую головоломную ситуацию, объяснить нечто, казавшееся необъяснимым, появился в до конан доила. эдгар по создал дюпена и леграна, предшественников ш. х. у. коллинз написал детективный роман «лунный камень» , где профессиональный сыщик и проницательный деревенский врач разгадывают невероятно запутанную похищения индийского алмаза. а. к. доил продолжил разработку жанра и сделал это настолько успешно, что многие читатели поверили в реальность ш. х. , начали писать письма на бейкер-стрит, где, как известно, жил этот гениальный сыщик, деля квартиру со своим другом и летописцем доктором ватсоном. подобную пару первым описал э. по — рядом с незаурядной личностью находился человек весьма обычных достоинств, неглупый, но и не способный постичь ход рассуждений своего друга и поэтому в объяснениях, которые также необходимы и читателям. доктор ватсон — заинтересованный наблюдатель, а часто и участник приключений ш. х. , с восхищением следящий за его работой и описывающий ее в своих рассказах. его записям нам стали известны методы, привычки и особенности ш. х. поистине это был совершенно уникальный человек, его ум не знал равных, и он выбрал необычную сферу применения своих дарований — криминалистику, отдав собственный интеллект расследованиям непонятных убийств, страшных загадок или таинственных исчезновений. в качестве соперника ш. х. (правда, довольно смешного и на удивление несмышленого) выступает профессиональный сыщик скотланд-ярда лейстрейд, часто приписывающий себе успехи знаменитого детектива-любителя. по традиции, берущей начало в дендизме, любитель, делающий что-либо из одного только интереса и собственного удовольствия, выше профессионала, который работает ради куска хлеба. именно поэтому конан доил с доктора ватсона всячески подчеркивает, что его герой — джентльмен, любящий на досуге разгадать одну-две криминальные загадки и выбирающий наиболее интересные для себя. ш. х. может отказаться от дела герцога, сулящего неслыханный гонорар, и заняться простой гувернантки, не имеющей ни гроша. король богемии предлагал ему драгоценный перстень, но ш. х. попросил взамен лишь фотографию женщины, которая смогла раскусить его замысел и вызвала тем самым его восхищение. особое обаяние этого образа связано с тем, что в нем удивительно сочетаются невероятная наблюдательность, острый ум с простыми человеческими привязанностями и слабостями. ш. х. — прекрасный скрипач, он любит музыку, табак и порой способен целыми днями лежать на диване, раскуривая трубку и предаваясь раздумьям. но периоды апатии сменяются приливами бешеной энергии, и вот он опять готов мчаться на другой конец лондона, чтобы устраивать засаду или изучать место происшествия. блестящая разгадка и поимка преступника — обычный финал таких . проницательность ш. х. кажется сверхъестественной, но его объяснения всегда просты, и недогадливый доктор ватсон с досадой констатирует, что и он мог бы сам догадаться, если бы обратил внимание на ту или иную деталь. «вы смотрите, но вы не наблюдаете, а это большая разница», — объясняет ш. х. секрет своего искусства. потомками ш. х. в детективном жанре стали эркюль пуаро,

1661 – заснування першого в  україні університету – єзуїтської академії. за  умовами гадяцької угоди 1658  року між україною і польщею, в  україні мали відкритися два православні університети (академії). виділіть фрагмент тексту з помилкою та натисніть ctrl+enter один із них розміщувався у києві, другий повинен був відкритися у  львові. у  цих містах вже не  могло бути вищих навчальних закладів іншого віросповідання, а  отже, єзуїтська колегія  мала бути закрита. добре розуміючи наслідки такого рішення, єзуїти домоглися перетворення своєї колегії на університет. указ  про це підписав король ян казимир 20  січня 1661  року, і цей день вважається датою заснування львівського університету.

Оповідання джека  лондона «жага до життя» справило на мене сильне враження. від першого до останнього рядка знаходишся в напрузі, стежиш за долею героя, затамувавши подих. переживаєш і віриш, що він залишиться живий. на початку  розповіді перед нами два товариші, що поневіряються аляскою в пошуках золота. вони змучені, голодні, рухаються з останніх сил. здається очевидним, що вижити в таких важких умовах можна, якщо є взаємна підтримка, взаємовиручка. але білл виявляється поганим другом: він кидає товариша після того, як той підвернув ногу, переходячи кам’янистий струмок. коли головний герой залишився один серед безлюдної пустелі, із травмованою ногою, його охопив розпач. але він не міг повірити, що білл остаточно кинув його, адже він ніколи не вчинив би так з біллом. він вирішив, що білл чекає його біля схованки, де вони сховали разом добуте золото, запаси їжі, патрони. і ця надія є йому йти, перемагаючи страшний біль у нозі, голод, холод і страх самотності. але яке ж було  розчарування героя, коли він побачив, що схованка порожня! білл зрадив його вдруге, забравши всі припаси і прирікаючи його на вірну смерть. і тоді людина вирішила, що дійде що б там не було, що виживе, незважаючи на зраду білла. герой збирає в кулак усю волю і мужність і бореться за своє життя. він намагається голими руками ловити куріпок, їсть корені рослин, захищається від голодних вовків і повзе, повзе, повзе, коли вже не може йти, обдираючи до крові коліна. на шляху він знаходить тіло білла, якого загризли вовки. зрада не йому врятуватися. поруч лежить мішечок із золотом, який жадібний білл не викинув до останнього моменту. а головний герой навіть не думає забрати золото. воно тепер не має для нього ніякого значення. людина розуміє, що найдорожче - це життя. а шлях його стає усе важчим і небезпечнішим. у нього з’являється супутник - голодний і хворий вовк. починається хвилюючий двобій між змученою і ослабілою людиною і вовком. кожний з них розуміє, що виживе тільки в тому випадку, якщо уб’є іншого. тепер людина увесь час напоготові, вона позбавлена відпочинку і сну. вовк чатує на неї. варто людині на хвилину заснути, вона відпочуває на собі вовчі зуби. але герой виходить переможцем з цього випробування і, врешті-решт, добирається до людей. я дуже переживала, коли читала, як людина з останніх сил кілька днів повзе до корабля. мені здавалося, що люди не помітять його. але усі закінчилося добре. герой був врятований. я думаю, що вижити людині її мужність, завзятість, величезна сила волі і любов до життя. ця розповідь є зрозуміти, що навіть у самій небезпечній ситуації не можна впадати у відчай, потрібно вірити в краще, зібратися із силами і боротися за життя. глибока людяність  простежується в багатьох творах письменника. наприклад, в оповіданні «любов до життя» головний герой, якого друг покинув із вивихнутою ногою, напівмертвий від голоду й утоми, добирається через снігову пустелю до узбережжя. тут показано не лише інстинкт самозбереження, а й любов до життя, до цього прекрасного світу. у оповіданні «спілка старих людей» головний герой індіанець не задоволений білими людьми. він каже: «білі люди приходили до нас, як подих смерті, вони дихають нею, а проте самі не вмирають…» індіанці не хочуть смерті ні своїх людей, ні білих. вони не хочуть ніякого насильства, прагнуть людяності. а в оповіданні «мексиканець» розповідається про юнака феліпе ріверу, який здобуває перемогу в боксерському бою з досвідченим спортсменом денні уордом. завдяки цьому він виграє гроші, які потрібні для купівлі гвинтівок, щоб здійснити революцію. феліпе рівера прагнув щастя та миру для всіх бідних людей, адже його батька і матір розстріляли реакціонери. можна наводити багато прикладів, та висновок один: люди бувають різного характеру, різних поглядів та національностей. але головне - вони повинні один одному, співчувати і підтримувати в тяжку хвилину.