Цитати про анну з твору кобилянськоi "земля"

"була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім. " " на танці не ходила ніколи. була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою докії, парасинкою. з іншими не мала що . у неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів." "до писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу".

Максим грек  максим грек – 75-літній старець, що жив у монастирі. більше 30 років був ув’язненим за свої погляди, котрі не сильним цього світу. на старість його звільнили і тепер до нього часто навідувались за порадою. так і сьогодні до нього прийшов цар іван васильович. диякон іван федоров з цієї розмови тільки почув «книги — це ріки, що напувають всесвіт». коли ж цар пішов, максим грек почав розповідати диякону про свою молодість, як він навчався в італії і як познайомився з альдус мануціус, що був видатним друкарем книжок. в цей час ще мало друкувалося книжок і більшість їх ще переписувалось і обрамлялось власноруч, тому вони були такі коштовні. диякон іван любить книжки і вважає, що його хист, його талант саме в цій великій, святій книжковій справі. 

Велел раз пан каньовский поставить среди пустого поля ворота, а около них - несколько гайдуков с плетьми. вот они и следят: кто едет полем напрямик и думает: «мне, мол, какое дело, что стоят там какие-то ворота, где нету дороги». и как закричат гайдуки: - сто-ой! бедняга останавливается, видит, что это гайдуки помещичьи. а те враз к нему: - ах ты, такой-сякой, куда едешь? разве не видишь, что тут наш ясновельможный пан ворота поставил? ты как думаешь, зачем он это сделал? зачем средства на это тратил? а затем, чтоб такие вот дураки, как ты, не ездили бы куда попало, а чтоб ехали через ворота, как полагается! и стаскивают раба божьего с воза, раскладывают его среди поля, отсчитывают ему двадцать пять плетей да еще приговаривают: - это, чтобы ты знал, как за воротами ездить.