Твір "тореадори з васюківки" характеристика яви та павлуші

Настільки схожих героїв, як іван-ява та павлуша, годі й шукати. вони - не просто найкращі друзі, вони - немов, брати-близнюки. обоє завжди прагнуть пригод, винахідливі і непосидючі. жваві, активні та вигадливі. можливо, єдине, що відрізняє хлопців - це серйозність павлуші, адже він мріє стати пілотом, коли виросте. а для цього треба бути відповідальним та уважним. таким павлуша і є. проте, він все одно погоджується на всі ідеї-витівки свого непосидючого друга яви. отже, павлуша та ява - це гіперактивні хлопці, для яких самої лише васюківки, мабуть, замало.

ответ:Хто добре жив і кинув все,

лиш той здобуде гарту,-

і виграти потрапить той,

хто ставить все на карту.

Вони ступали, кульгаючи, до річки; сходячи вкритим каменюками берегом, передній заточився і імало не впав. Обидва були стомлені й виснажені, з облич їм не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди. На спині вони несли важкі клунки, загорнені в укривала і підтримувані ремінцями, які вони накинули на лоби. Кожен ніс рушницю. Вони ступали, схиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю.

— Якби нам бодай два патрони з тих, що в схованці, — промовив задній.

Голос його звучав одноманітно, без усякого виразу. Він говорив байдужно, і перший, заходячи в молочно-білий потік, що шумував між каміння, не озвався ні словом.

Слідом за ним у річку ступив другий. Вони не роззувалися, хоч вода була холодна, як крига, — така холодна, аж кості нили і затерпали ноги. Подекуди шумливий вир сягав їм до колін, і обидва вони втрачали опору.

Той, що йшов позаду, посковзнувся на гладенькому валуні й ледве не впав, але в останню мить утримався на ногах, голосно зойкнувши з болю. Мабуть, у нього запаморочилась голова; заточившись, він випростав вільну руку, ніби шукав опертя. Ставши рівно, він спробував ступити вперед, але знов похитнувся і мало не впав. Тоді він поглянув на товариша, котрий навіть не озирнувся.

Цілу хвилину він стояв нерухомо, ніби щось обмірковуючи. Потім гукнув:

— Агов, Біле! Я підвернув ногу!

Біл шкандибав далі через молочно-біле шумовиння. Він так і не оглянувся. Товариш дивився йому вслід, і, хоч його обличчя ніяк не пожвавилося, очі засвітилися тугою пораненого оленя.

Біл вийшов, кульгаючи, на той берег і подався далі, не повертаючи голови.

Чоловік, що стояв серед потоку, вдивлявся йому вслід. Губи його злегка тремтіли, і давно не голені руді вуса заворушилися. Він механічно облизав їх.

— Біле! — гукнув він ще раз.

Це був благальний крик дужої людини, що потрапила в біду, але Біл не обернувся.

Другий дивився, як він долав положистий схил і, незграбно кульгаючи, простував усе далі й далі, туди, де на далекому небокраї вимальовувалися низькі горби. Він дивився товаришеві вслід, поки той перейшов через гребінь і зник з очей. Потім одвів погляд і озирнув те коло світу, в якому його покинув Біл.

Объяснение:

У драмі-феєрії "Лісова пісня" показана трагічна тема взаємин людини з природою.  Головні герої твору – представники людства та природи: Лукаш селянин, представник людства, Мавка – дитина природи, лісова дівчина, яка йде до нього жити, залишаючи ліс, незважаючи на те, що вся природа проти цього та й дідусь Лісовик відмовляв її від цього. Попри все Мавка пішла жити до Лукаша, де зазнала самих нещасть, труднощів, горя.

Проте Мавка нікого не слухає, вона зачарована грою Лукаша й вірить, що всі люди такі ж гарні, добрі, щирі, лагідні, як він. Лукаш теж закохується в Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, адже Мавка – лісова дівчина, а Лукаш – людина.

Ліс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, і ліс,— крихкий беззахисний світ, який немов кричить; "Захисти мене, не чіпай мене! Збережи мене!" У творі ліс — це джерело творчості, краси.

Лісовик же, хоч і не має такої неприязні, знає, що серед людей бувають і гарні, але все ж таки попереджає Мавку:

...Минай людські стежки, дитино,

бо там не ходить воля,— там жура

тягар свій носить. Обминай їх, доню:

раз тільки ступиш — і пропала воля!

Дядько Лев високо цінує природу й шанує її, як Мавка, і навіть померти він хоче в лісі під старим дубом:

…Як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, –

Отут під дубом хай і поховають…

У цьому творі Леся Українка говорить про те, що людина й природа – єдине ціле, що людина повинна дбати про навколишній світ. “Лісова пісня” й сьогодні актуальна й потрібна читачеві, вона безкрайня, як природа, поезія, краса.

Найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне пере­плетення життя двох світів — природи й людини. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, що визначає сюжет феєрії, в якому розкриваються характери дійових осіб, реалі­зується творчий задум автора.