1.Поневолений український народ М. Коцюбинський у творі «Дорогою ціною» порівнює: А) з волом; Б) з туром; В) з конем; Г) з биком. 2. У плавнях пораненому Остапові довелося змагатися: А) з гадюкою; Б) з вепром; В) з вовком; Г) з диким собакою. 3. Моральний урок дідів з оповідання О. Довженка «Ніч перед боєм» для молодих бійців полягав у тому, що: А) вони попалили всі човни й зірвали ворогові переправу; Б) перевернули човни й загинули разом із ворогами; В) зробили засідку й побили багато ворогів; Г) мужньо витримали знущання ворогів і не видали партизанів. 4. Кого діди Платон і Савка ставили за приклад бійцям, що відступали: А) Кармалюка; Б) Гонту Залізняка; В) своїх синів; Г) самих себе. 5. Кульмінацією у творі Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути» є: А) поєдинок на шпагах Юлька та Славка; Б) суд над Славком; В) привід хлопця, який назвався Беркутою, до дитячої кімнати міліції; Г) спізнення Славка на театральну виставу до Лілі. 6. У невинуватість Славка вірили: А) тренер, Лілі; Б) Стефко та Юлько; В) класний керівник і директор школи; Г) інспектор дитячої кімнати міліції, Надія Григорівна. 7. Установіть відповідність: Герой Вчинок 1.Славко Беркута А) Рятує сороку з переламаним крилом 2. Стефко Вус Б) Страждає через недовіру однокласників 3. Юлько Ващук В) Вірить у невинність Беркути 4. Лілі Теслюк Г) В міліції називає чуже прізвище замість свого Д) Не боїться пити вино на вулиці. Достатній рівень 8.Стисло опишіть, за яких обставин загинула Соломія (М. Коцюбинський «Дорогою ціною» 9. Доведіть, що в образах Остапа і Соломії (М. Коцюбинський «Дорогою ціною») втілено волелюбність українського народу. Наведіть переконливі приклади з твору. 10. Порівняйте образи Славка та Юлька з повісті Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути».

Відповідь:

1. А

2. В

3. Г

4. В

5. Б

6. А

7.

1)Б

2)А

3)Г

4)В

Далі не знаю(

Відповідь:

1. б

2.в

3.б

4.в

5.б

6.а

7.

1 -б

2 -а

3-г

4 -в

8. Соломія потонула, намагаючись врятувати Остапа.

9.У творі описані часи 19 століття, коли панувала панщина. Врятуватися з неволі можна було лише втечею до Бессарабії, куди й вирушили герої творі. На них чекали перешкоди, проте вони все одно йшли до своєї мети, бо розуміли, що гірше вже не будею

10. Хоча хлопці й однокласники, єдині діти у родині, проте вони дуже відрізняються. Юлько - слухає в усьому батьків, робить те, що йому не подобається і не наважується поговорити з татом про те, що той видав чужий рукопис за свій. Ця недовіра їсть його і робить нечесним, заздрісним по відношенню до інших. Славко ж, навпаки, маючи силу волю та довірливі стосунки з батьками, намагається бути чесним і з ними, і з самим собою. Та може взяти відповідальність на себе.

Пояснення:

У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».

Г. С. Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник. Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в небагатій козацькій родині. Володів багатьма талантами — гарно співав, грав на багатьох музичних інструментах, створював музику до власних віршів, мав педагогічний дар, знав кілька іноземних мов.

Навчався у Києво-Могилянській академії, був співаком придворної капели в Петербурзі, виїжджав у складі російської місії за кордон і мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, знайомлячись із культурою народів цих країн.

Потім викладав поетику в Переяславському та Харківському колегіумах, був домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Не гнався за багатством і славою, до викладання підходив творчо, писав власні підручники, далекі від офіційних настанов, тому довго ніде не втримувався. Віддавав перевагу вільному, спокійному мандрівному життю, не обтяженому побутовими клопотами.

Написав збірки «Сад божественних пісень», «Байки харківські», кілька філософських трактатів і притч.

 Із його життям пов'язано багато легенд і таємниці. Прагнув до самопізнання та самовдосконалення, висунув ідею «сродної праці». Помер у с. Іванівці на Харківщині (тепер с. Сковородинівка Золочівського району), там же й похований. На могилі — епітафія: «Світ ловив мене, та не впіймав».

1965 рік. Провесінь. Надмор’я Молодий професор-історик Борис Отава познайомився в санаторії біля моря з московською художницею Таєю, привабливою молодою жінкою з оригінальним світобаченням. Рік 992. Великий Сонцестій. Пуща У той день, коли він прийшов у світ, лежали білі сніги, світило низьке сонце, тиша стояла в подніпрянських пущах. Він вибирався з пітьми на світ, і плакав од незвіданості шляху. Потім був дід Родим. Власне, його руки, як широкі теплі лопати, Від них малюк заспокоївся й притих. Мав він блакитні очі, тож назвали — Сивоок. Родим був велетенським чоловіком із сивим волоссям, в одязі зі шкури дикого тура. Він місив глину, клав на круг і виготовляв різні вироби. Найбільше — богів. Потім фарбував і обпалював на вогні. Усе сяяло різнобарвністю. Дід був мовчазний. Сивоок із захопленням слідкував за його роботою, знав усіх богів, хоч цього йому ніхто не говорив — і Перуна, і Белеса, і Сварога. Найбільше ж хлопчик любив Ярила. Тільки пізніше здогадався чому — той був схожий на діда! Приїжджали купці й купляли богів, а Родим складав у хижці срібло, хутра та інше добро. Він нікого не боявся. Але одного разу прийшли люди в чорному зі срібним хрестом, сказали підкоритися одному богові. Почали трощити готових богів на полицях, Родим кинувся захищати — і поліг від меча. Сивоок вибрався через стріху й щодуху побіг у пущу. Після багатоденного блукання по Лісу Сивоок потрапив до медовара Ситника і закохався в його дочку Величку. Але, не витримавши підневільного життя у Ситника, втік у пущу. Там познайомився з Лучуком — вправним стрільцем з лука, хлопцем його років. Вони вирушили разом у мандри. 1941 рік. Осінь. Київ Професор Гордій Отава не встиг евакуюватися з Києва, оскільки до останнього моменту намагався врятувати цінності Софійського собору. Він потрапив до концентраційного табору для військовополонених, де його, як виявляється, наполегливо розоіукував колишній колега-науковець, а тепер штурмбанфюрер Адальберт Шнурре. Полонені не виказують Отаву, але він несподівано побачив за колючим дротом власного сина Бориса і називав себе. Рік 1004. Київ Сивоок і Лучук потрапили до Києва, де хлопців вразила краса християнських храмів. Якось вони опинились на галасливому київському торзі, де побачили багато чого дивного для себе. їхню силу й кмітливість помітив зухвалий та спритний купець Какора і запросив до себе охоронцями.