Яка головна думка " повість минулих літ"

Країна має велику і славну історію, у якій є як світлі сторінки, так і сумні. віків нашим предкам доводилося боронити землю від багатьох нападників, захищати себе і свої святині. =3

Людина народжується не просто для того, щоб їсти і пити. людина народжується, щоб творити добро і жити заради того, щоб зробити життя своїх нащадків кращим і щасливішим. тому проблема добра хвилювала і хвилює наших співвітчизників, які завжди напружено шукають рішення цього вічного питання. а чи замислювався хтось над таким питанням: «як часто ми робимо добро – нехай маленькі, але, інколи, дуже потрібні справи? ». більшості з нас, я впевнений, навіть на хвилину в голову не закрадалася така думка, або ж швидко втрачалася. не кожна людина прагне жити по правді, глибоко вірячи в добро, справедливість і чесність. але мені щиро хотілося б, щоб на землі панував мир і доброта. якби кожен з нас здійснював хоча б одну добру справу в день, наше життя здавалося б все більш і більш світлим. розмірковуючи над такими філософськими питаннями, я мимоволі згадую випадок, як одного разу мені довелося мамі, і в той момент моя виявилася незамінною. у мене на душі стає радісно і ясно, коли я бачу і усвідомлюю, що моя праця не пропала даром. отже, що ж такого доброго я зробив? можливо, я не зробив нічого , не зрушив гори і не врятував весь світ. мені здається, робити добрі вчинки в ім'я всього людства, а не для когось конкретного – це марна трата часу. якщо робити гарну справу, то краще – для реальної особистості. і, найголовніше, – ніколи не потрібно чекати чогось від інших, подяк або, ще гірше, – робити добро з корисливих спонукань. у цьому випадку всі справи будуть називатися не добром, а розрахунком! мені хочеться процитувати дитячу пісеньку: «якби жили всі поодинці, то давно вже на шматочки розвалилася б, напевно, вся земля». ми живемо в суспільстві, в якому дуже багато людей кожного ранку, дивляться у вікно на світанок, мріють про хороше та бажають, щоб до них добре ставилися. так от, роблячи невеликі добрі справи кожен день, ми ніколи не залишимося на самоті, бо завжди знайдуться вдячні нам люди. згадуючи ще один свій прожитий день, я можу сказати, що я не допоміг нікому у прямому сенсі, але я впевнений, що комусь моя привітлива посмішка, когось я підтримав словами, когось не змусив хвилюватися, бо виконував усі свої обов’язки. сьогодні я допоміг і своїм батькам, додавши до їх відпочинку хоч декілька хвилин. звісно, нічого героїчного я не зробив, але якщо кожен з нас буде проводити день хоча б так, як це зробив сьогодні я, наше життя з часом стане кращим і щасливішим.

Справжній митець, маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. вона щира, довірлива й незахищена. маруся з її етичним максималізмом стоїть над житейськими марнотами і брудом, вище дрібних амбіцій, заздрощів, прагматичного розрахунку. на відміну від гриця, її не лякають матеріальні нестатки. своїм високим благородством маруся, навіть віддана на глум і осуд юрби, здатна викликами в людей шанобливий захват:   злочинниця — а так би й зняв би шапку.  на смерть іде, — а так би й поклонивсь.  при всій своїй безпосередності маруся мудра і добре бачить людські вади. вона намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. зате себе судить якнайсуворіше. не може простити собі, що так пізно розгледіла гриця, який виявився не тим, кого вона любила.  образ марусі чурай зливається з образом україни через те, що в ній втілені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети. героїня є причетною до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в середині xvii століття. поетеса неодноразово вказує, що сам гетьман хмельницький  дивував, безмірно дивував, —  що от скажи, яка дана їй сила,  щоб так співати, на такі слова!   за ставленням до марусйної пісні, яка сприймається мов символ народного генія, і поділяються герої роману ліни костенко. це одна з ознак соціального розшарування.  з одного боку, "таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить! " — ставлення богдана хмельницького, "пісень немає — і мене нема" — самої марусі чурай, а з іншого — "при чому тут пісні? " — горбаня, "це щось для дівки, синку, . не вірю, щоб складала це вона" — старої бобренчихи.  боротьба протилежних уявлень про життєві цінності витримана поетесою в усьому романі. а оте грицеве — марусі: "затям, любов любов'ю, а життя життям". 1 справді, якого тільки лиха не зазнавала наша багатостраждальна отож, як вижити тим, хто віддає все життя, щоб протистояти цьому лихові? ! крім соціального розшарування тут ще відбувається винищення кращої частини нації — адже всі її "позитивні герої" в романі гинуть. і ніби як за зниклим плем'ям інків, за ними тужить пісня марусі чурай. а горбані й сьогодні своєї: "при чому тут пісні" але вона живе!   квітує калиною, пломеніюче кетягами, творчість народної поетеси на запашних лугах української ліричної пісні. маруся чурай — це образ, витворений народною уявою, втілений у творах письменників і науковців. чи реальною є її постать? хто знає. може, це лише поетична легенда. маруся чурай — дівчина з легенди, цікавої і захоплюючої, що впродовж трьох віків тривожить серце, викликає подив, спонукає до роздумів про найсокровенніше.