Євген гуцало "сімя дикої качки" потрібен терміново лист юрку, щоб помирити його з тосею! умоляю , нужно!

Привіт, юрко! я чула ти посварився з тосею? а чому б вам не помиритися. адже дружба-безцінна! що сваритися-тільки руйнувати вашу дружбу! і взагалі, чому ви посварилися? ! ви повинні берегти вашу дружбу, як найбільший скарб! і наприкінці, скажи, "давай миритися"! бажаю удачі! з повагою, ( твоє ім я)

Оезія — це не «кращі слова в кращому порядку», це — вища форма існування мови.  й. бродський  рукописи не горять.  м. булгаков  прославимо поетів, у яких один бог — красиво сказане, безстрашне слово правди.  максим горький  література вилучена із законів тління. вона одна не визнає смерті.  м. салтиков-щедрін  твір, який читають, має теперішнє; твір, який перечитують, має майбутнє.  о. дюма-син  що сталося б з літературою, якби справа її не захищалася? у нас є свій касаційний суд — це майбутнє. щасливий той, хто може постати перед ним.  о.   у письменника тільки і є один учитель: самі читачі.  м. гоголь  душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією.  м. некрасов  засміятися добрим, світлим сміхом може тільки лише глибоко добра душа.  м. гоголь  сатира — канчук, ударом обпалить.  і. гончаров  годі побудувати щось словом, коли те саме руйнувати ділом.  григорій сковорода  ну що б, здавалося, слова та голос — більш нічого. а серце б'ється, ожива, як їх почує!   тарас шевченко  без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна і правдива, мов господа слово.  тарас шевченко  наша мова — то і є одежа нашого духу, або ще краще — яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що думаємо-гадаємо, того, що ми зовемо духом або душею.  панас мирний  як много важить слово, одно сердечне, теплее слівце!   і. франко  не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!   леся українка  не поет, у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті.  леся українка  о слово! будь мечем моїм! ні, сонцем стань! вгорі спинися, осяй мій край і розлетися дощами судними над ним.  олександр олесь  як не горю — я не живу. як не люблю — я не співаю. але цього я ще не знаю, бо завжди я — як полум'я.  п. тичина  якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду.  о. довженко

художні засоби  : поет визбирав із золотих розсипів рідної мови образні словосполучення (метафори, епітети, порівняння), вдихнув у них таку магічну силу, таку чарівність незвичайну, що й ми, читачі, проймаємося тим дивовижно казковим світом, своєрідним теплом, у якому виростає син. повтор: можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки батьківщину. епітети:   «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я», «хмільні смеркання», «сиві очі». метафори:   «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка», «лебеді… лоскотали марево», «…будуть мандрувати очі материнська і білява хата», «прий- дуть верби і тополі», «стануть… листям затріпочуть… душу залоскочуть».

  порівняння:   «лебеді, як мрії». інтонації:   щирість, відвертість, довірливість, таємничість.