Твір на тему сила волі й незламності духу лесі українки

Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити.
Такою ввійшла Леся Українка в літературу - як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.

Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стійкою, мужньою:

"Що болить?"- мене питали,
Але я не признавалась -
Я була малою горда,
Щоб не плакать, я сміялась.
(“Як дитиною, бувало...)

У вiрші"Мрії" поетеса розповідає, як вона ще дівчинкою милувалась картинами із старовинних лицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, але гордих і нескорених героїв:

Погляд мій спускався нижче,
На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: "Убий, не здамся!"

Убий, не здамся!" стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, що життя буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьорою піснею. Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.

Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У циклі "Сім струн", в "Колисковій", звучать роздуми матері про майбутнє своєї дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.

Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея.
Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразок мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця оборони свого краю у поезії "Грішниця". Ця дівчина ладна віддати своє життя за те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі "Сльози-перли" ліричний герой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в "ганебній неволі". Мужнім борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш "На роковини" розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі, нездоланність його духу.
Леся уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії "Якби вся кров моя уплинула отак". У поета є сила, яка не дозволяє коритись долі, а "будить у серці крики бойові".

І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою, але таку надзвичайну у своїй внутрішній красі і силі жінку «Трохи чи не одиноким мужчиною на всю нашу сьогоча-сну Європу...» Яка дивна і яка промовиста оцінка!

Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину. Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена. Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі. Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.

Були часи, коли держава власна, могутня і сильна залишалася тільки в мріях, бо ім’я українця залишалося синонімом раба, душа і серце якого не знали неба, а земля українська ставала оселею скорботи і горя. У жертву було принесено життя мільйонів мучеників – синів і дочок України. Це завдяки їм не згасла віра у праведну путь, не вмерла надія у світле майбутнє, не зміліла любов до України. Українська душа огненно заговорила устами Тараса Шевченка, висповідалась і утвердилася в надії, що прилине правда і настане день, коли «врага не буде супостатата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі».Дивною квіткою-ломикаменем, чарівною мавкою волинських лісів, мужнім голосом цілого народу прибула до духовної Вітчизни українців безсмертна Леся Українка. ЇЇ поезія стала і хлібом насущним, і високим небом. Вона не дала українському народові втратити віру на осягнення вершини у сонячній кроні неба України. Іван Франко вклав в уста свого Мойсея пророчі слова про Месію, Мету, Дух. Поет став провідником нації, а слово його творів «вічним революціонером», духом неспокою у сходженні на вершину. Так не вмерла українська душа, не загинуло слово, вистояв народ, щоб знову опинитися на роздоріжжі і обрати свою майбутню долю.І от ми стали на порозі Європи. Майбутнє нашої держави залежить від нас, молодих, тих, хто сьогодні ще за шкільною партою, а завтра будуватиме нову Україну, високоцивілізовану, демократичну, де пануватиме достаток для більшості людей, які цінуватимуть конституційні свободи, де сяятимуть вогнями чисті міста, а у селах щасливо працюватимуть на своїй землі люди.Чого нам не вистачає тепер? Напевно, любові для значної частини громадян до України.Що до Україні? Відповідь одна: патріотизм. Саме любов до рідного краю і свого народу можуть до нам подолати усі негаразди і, головне, навчитись відрізняти свободу від рабства, труднощі, породжені становленням молодої держави,від труднощів, породжених ворогами нашої свободи. Саме патріотизм зможе забезпечити зміцнення нашої державності.Тож хай не зміліє духовна криниця наших молодих сердець, а віра, надія і любов до збудувати нову Україну.