Треба образ планетника из твора , , планетник" б. харчук !

Планетник  харчук борис  мене послали в село вербівку агрономом. там я жив на квартирі в старенької бабусі олени булиги. вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. бабуся розповіла мені легенду про планетника.  планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег.  мати поралася на городі, він сидів на вікні й спостерігав. ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. навколо хати навесні розцвітали квіти. хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися.  з цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. жодне з них не пропало. потім став пасти гусей. милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. і та ніби послухалася його, пішла далі.  мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. довелося йти до знахарки.  знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати.. і »  поки дійшли додому, дитина була вже здорова. серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. от і блукав він самотою.  уже став чередником. дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися.  милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. і вирішив поселити все це у своє серце. тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники.  одного разу капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. і хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане.  відтоді чередник став ще задуманіший. але жодної злої думки не було в його голові. йому хотілося більше дізнатися про світ.  несподівано з'явився капуш і став розказувати про зелену книгу землі. усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. краси людини без землі і краси землі без людини немає. найвища радість людини — орати й сіяти. сила кожного таїться в силі його душі. у лісі живуть лісовики й лісовки, полісун — пастух вовків, у воді — водяник. земляні духи стережуть скарби землі. літо — молода дівчина, а зима — стара баба. земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а капуш відповів, що то через байдужість і . треба вчитися спостерігати, все підмічати.источник:  

Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. проблематика «тополя»: • вірність і зрада; • кохання щире і без почуттів; • батьки і діти. художні засоби «тополя» метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». епітети: «біле личко», «карі », «щира правда». звертання: «легше, мамо, в труні лежати», «бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «зроби, моя пташко! ». «добре, доню…», «і, бабусю», «плавай, плавай, лебедонько! », «скажи, моє серце! », «мамо доле моя! », «боже милий, боже! », «подивися, тополенько! », «рости ж, серце-», «не знайте, дівчата! », «бо не довго. подробнее - на -

Одне слово, одне почуття. чому ж тоді для кожного воно відкривається по-різному? ніжні погляди, м'який теплий весняний вітерець, що розвіває чисте руде волосся, кумедне у клітинку плаття, або ж якийсь трішки недоумкуватий сміх-різні асоціації приходять на думку, коли ми чуємо це слово. кохання буває різним: воно може спантеличувати, підштовхуючи на шалені, іноді навіть безглузі вчинки, може хвилювати, або ж навпаки-заспокоювати, може викликати бажання змінити себе, свої принципи і життя в цілому. кохання не схоже на інші почуття, а тому й так хочеться відчувати його зноау й знову. кохання крихке, мов кришталь, і водночас міцне, мов столітній дуб. воно як голка серед сіна, яку ти шукаєш все життя, а коли знаходиш, вона перетворюється на пір'їнку, яку тобі треба пильнувати, бо лиш подує вітерець-і її нема. кохання- це щось занадто інтимне, щоб про нього говорити, але занадто прекрасне, щоб про нього мовчати. кохання, як поезія-чисте і прозоре. кохання- це цвіт папороті, який всі так ревно прагнуть знайти. кохання-це повітря, якого ми не бачимо, але без якого не можемо жити. кохання-це мудрість, яку дано пізнати не всім. кохання-це життя, яке в нас тільки одне.