Ставлення калитки до грошей, до землі, цитати із твору

Герасим калитка герасим калитка - дріб’язкова людина, що трясеться над капіталом, як той кощій, що «над златом чахне». багатій втрачає спокій і сон, зривається на наймитах, дружині, слідкує за ко­жною крихтою хліба, бере в заставу волів кума, бо «так надежні-ше». а в результаті стає жертвою «жидівської» афери, бо бажання легкої наживи, заздрість до свого сусіда жолудя просто засліплюють йому очі. для цього героя гроші-багатство й всьому голова: 'та це чортзна-що! ви ударяйте на гроші-гроші всьому голова! ' йому здається,що наймити мало роблять і багато їдять: "настане день,то роботи не бачиш,а тільки чуєш,як губами плямають! " родинні почуття в герасима калитки притуплені власницькими інтересами.в одруженні сина на пузиривні він шукає лише наживи: "мені треба невістку з приданнім,з грі"а віддавши дочку заміж герасим вілмовився сплатити зятеві обіцяний посаг. у головного героя сліпа любов до землі: "їдеш день-чия земля? калитчина! диханіє спирає"та "ох,земелько,свята земелько-божа ти донечко! як радісно тебе загрібати без ліку! " та "я не буду панувати,ні! як їв борщ,так і їстиму,як мазав  чоботи дьогтем,так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю" дуже заздрив жолудю,пузирям і міг будь-яким шляхом бути кращим та багатшим від них: "ой пузирі! глябіть,щоб ви не попались,а замість вас калитку розіпре і я вам покажу,як " копач (боневентура)вмії трохи зормовляти не французькій мові: "вів ля буланже,вів ля ельзас,аб-а ельман! оле куто ля фуршет! оле кашон,ля помдетер,ві ля патрі" герасим говорить до нього: "тридцять літ шукаєте грошей,а нічогісенько не знайшли" у нього малий словниковій запас і постійно повторює один ивираз: "опит-велікоє діло! "та інші слова. шанує науку: "хе-хе-хе! от і тут наука! ні,ви против науки не йдіть! без науки,без струменту,без опиту,куди не повернися,нічого не " савка савка-кум герасима калитки. саме так герасим говорить до нього: "кращого компаньйона,як кум,не знайти! " він  не має грошей і тому постійно позичає їх у калитки.

Олександр довженко писав: «українська пісня — це історія українського на­роду, народу-трудівника, народу-воїна». важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посі історичні пісні. саме в них вдячні сини і доньки укра­їни оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.

справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в україні, а й за її межами. історії відомий факт, який розповідає про те, як ко­заки на чолі зі славним гетьманом сагайдачним французам захисти­ти фортецю від ворогів.

саме про них, відважних лицарів, розпові нам історичні пісні. одним із яскравих пісенних образів є образ козака байди. слухаєш «пісню про байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. радієш з того, що байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, батьківщини. свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, байда помирає зі зброєю в ру­ках. а сумуєш тому, що вітчизна втратила відданого захисника.

надзвичайно популярною у народі була пісня про козака морозенка. він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. вороже військо було числен­нішим, але козацького ватажка це не злякало:

бились наші козаченьки

до ночі глухої, —

полягло наших чимало,

а татар утроє.

не повернувся морозенко до рідної домівки. закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». багато і його побратимів наклали головою у во­рожому краї. безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх си­нів. та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.

ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. вона розповідає про славні роки національно-визвольної війни, яку очолив богдан хмельницький. і особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. у піснях його називали «батьком хмелем», оспівували його подвиги. не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового івана сірка, відважного воїна максима кривоноса, талановитого ватажка івана богуна.

минали роки за роками. час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лица­рі її нового часу.

ответ:

мирослава — дочка заможного боярина тугара вовка. багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і мирослава достойна його дочка.

“…попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу”

побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї:

«от дівчина! тій не жаль би бути мужем. і певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько! » 1

 

тугар вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. мирослава не згодна з батьком, для неї батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька:

«я не піду дальше. я не стану зрадницею свого краю! я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру».

потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «не хочу його ласки! »

мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. і хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй батьківщині. батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча мирослава залишається з максимом.

вона звертається до захара беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «тугар вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». мирослава полюбила простого селянського хлопця.

у цьому образі іван франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. в особі максима мирослава бачить усіх тухольців. мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.

объяснение: