Составить на украинском рассказ (маленький)про тараса шевченко =)

Генію! твоя мудрість сягає небачених висот. твої слова, мов квіти, якими увінчана наша мова. твої слова – перли її ошатного намиста. твої слова – краплі дощу у її спеку. твоя сила, твоя незламність – те, що надає сили навіть у безвиході. твоя поезія – то гімн землі єдиній – країні, що любиш понад усе.                       вже не одне покоління українців зачитується твоїми творами. ти усюди: у школах та інститутах, у бібліотеках та книжкових крамничках, у галереях та музеях. але найголовніше – ти в серцях!   шевченко…

Батьківщина, любов до неї, відчуття патріотизму. ці поняття наповнюються для мене сенсом не у зв'язку з безбережжям наших степів, красою гір, синявою річок і морів, не у зв'язку з ідилічною красою рідної природи. сенсом поняття батьківщина наповнюється, коли я читаю, чую, думаю про її людей, що творили довгі століття і що творять зараз історію україни. це політики, державні і суспільні діячі, письменники і поети, актори і музиканти, великі учені і спортсмени, але головне — це трудівники полів, заводів, шахт. народ україни, переживши немало важких періодів в своїй історії, не втратив, мені здається, головного — віра в свої сили. велика мудрість народу утілилася в його самоіронії ,в умінні беззлобно посміятися над собою, сусідом, друзями. іще— в умінні терпіти, в одвічному прагненні мирно вирішувати спори, конфлікти, не вплутуватися в безглузді війни, коли є важливіші справи: ростити хліб і дітей, будувати нову хатину і давати дітям, що підросли, освіту, зводити храми і співати хвалу всевишньому за кожен дарований день життя. ця мудрість народу дозволила україні, одній з небагатьох країн колишнього союзу, уникнути кривавих боєнь типу грузино-абхазького конфлікту або чеченської війни. а приводів для виникнення "гарячих точок" і в нас було немало. тут головне — народ, його ментальність. українці за своєю глибинною суттю народ мирний, осілий, такий, що любить свою землю, свою історію, своїх героїв. і в ім'я цієї любові готові терпляче вирішувати всі питання мирним шляхом. якщо, звичайно, не почнеться відкрита агресія. я пишаюся, що належу до великого українського народу, пишаюся своєю батьківщиною, головне багатство якої — її люди.

смотри ниже

Объяснение:

Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.

Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.

Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.

Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.

Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"