Напишите хронологическую таблицу василя симоненко ( таблица, желательно на украинском языке)

1935р. 8 січня - народився симоненко василь в селі біївці лубенського району на полтавщині. ріс без батька, мати працювала в колгоспі. 1942-1952гг. - подальший поет навчався в школі. 1942-1946гг. - у біївцях 1946-1947рр. - у селі евківцах 1947-1952гг. - у тарандинцях 1952р. - закінчив із золотою медаллю середню школу в тарандинцях, вступив на факультет журналістики київського університету ім. т.шевченка. брав участь у літературній студії ім.василя чумака. 1957-1960рр. - працював у газеті "черкаська правда" 1960-1963рр. - у газеті "молодь черкащини", власним кореспондентом "робітничої газети" 1962р. - став членом спу. вийшла його єдина прижиттєва збірка «тиша і грім». 1962р. середина - поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. т.шевченка (м. сміла) 1963р. 13-го грудня - поет помер у черкаській лікарні від раку, похований у черкасах. минуло 15 років офіційного забуття поета і в 1981р. з'явилася книга вибраного «лебеді материнства» з передмовою олеся гончара 1995р. - василю симоненкові посмертно присуджено державну премію україни имени т. шевченка.

Повість і.франка ,,захар беркут" мені дуже .особливо мені до вподоби сам захар буркут та його син максим.оба вони мужні,ріщучи та сміливі.дуже ,як поважає свого батька максим,і як каже про нього добрими словами. у повісті показується любов захара до народу,що він усе може покласти заради свого села і миру в рідному краю. не дуже сподобався тугар-вовк,бо він зрадив свій народ.і хоча це батько мирослави,вона пішла від нього. повість вчить бути дружніми та триматися один за одного .я важаю,що саме зараз вона дуже актуальна,бо такі часи , коли брат йде проти брата.треба завжди були одним цілим,д довіряти один одному і не залишати товариша у біді.

Було вже:  

образ марусі чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом україни. постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал вітчизни. за словами івана, маруся — це голос україни, душа її. «звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», — каже про поетесу іван іскра. таку ж характеристику дає дівчині й гетьман богдан хмельницький, який говорить, що «її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

справжній митець, маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. у свідомості читача образ марусі чурай зливається з образом україни не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «маруся чурай» наскрізно. у залежності від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння марусею гриця. м. старицький стверджує, що для марусі кохання до гриця — мета її життя. вона не згодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає «ворогів», і нікому буде вже їх розлучати. проте гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. маруся збожеволіла.

о. кобилянська картину отруєння гриця залишає поза сюжетом твору. а читача наводить на думку, що тетяна (читаємо маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла гриця, помстившись хлопцеві за зраду. не даремно ж письменниця дає їй прізвисько туркеня. вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. сама також гине.

маруся чурай ліни костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. вона — митець. її душа співає піснями народу. вона здатна на страждання, на помсту — ні. отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена грицевою зрадою. німий поет — то вже не поет. маруся хотіла отруїти себе, а гриць випив отруту випадково. смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. після його смерті маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, — померла, бо не виправдала сама себе.