Іть на завтра продовжіть оповідання лось є.гуцало

Воповіданні «лось» письменник розповідає історію про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду й почав тонути. двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня за життя. зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на . брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл. хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із сусіднього заповідника став їх рідний дядько шпичак. коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней. автор завершує оповідання тим, що розгублений шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». але лось так і не ворухнувся. є. гуцало спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу. хоча, що буде далі, здогадатись неважко: хлопці, незважаючи на те, що вбивця — їхній рідний дядько, мабуть, все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. на відміну від хлопців, шпичак (у кінці оповідання) хотів би побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. у невеличкому творі є. гуцало зумів поставити ряд дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. навпаки, люди мають усвідомити, що їх завдання — оберігати та захищати природу, турбуватись про неї, бути милосердним.

М.стельмах, “гуси-лебеді летять”. характеристика мати.     ганна іванівна, мати михайлика.  мати  любила землю так, що слово "насіння" було для неї святим. вона -  найбільша захисниця краси.  жінка  вірила в силу природи.  на самоті вона тихенько  розмовляла з землею, адже вірила, що землі відомо , що говорить чи думає чоловік. розмовляючи з землею, мати довіряла їй свої радощі та сум. також жінка була впевнена, що земля також могла  гніватись і бути доброю. цитатна характеристика мати: + " он прочитав один розумник геть усю біблію і позбувся того, що мав у черепку,— показуючи пальцем на лоба, страхає мене святим письмом"(ставлення матері до біблії) +  "і що тільки буде з цієї дитини? " (коли син пішов до школи) +  " цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. і я теж, як свято, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. і як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. я й досі впевнений, що холодність збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям."  (слова рідного сина  про мамину поетичну вдачу)  +  " як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. і дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на чумацький шлях, на стожари і на отой віз, що народився із дівочих сльозин." ( ганна іванівна у праці)

Увінниці, на алеї письменників, встановлений бюст м. п. стельмаха. меморіальні дошки встановлені: в києві на будинку роліту, в якому він жив​​ у 1946–1952 і 1965–1983 роках (відкрита 18 квітня 1986 року; граніт; барельєф; скульптор ф. м. согоян, архітектори є. м. стамо, м. м. фещенко)[7]; у вінниці на будівлі навчального корпусу № 1 вінницького педагогічного університету, в якому він навчався у 1930–1933 роках. на честь михайла стельмаха названо вулиці у києві (у 1987 році)[8], вінниці, львові, тернополі, івано-франківську, ужгороді, хмельницькому, броварах та в інших населених пунктах.