Добро та зло в житті та в душі людини в творі м. хвильового " я романтика"

Новела «я (романтика)» має ліричний зачин. саме з нього постає зримий, реальний образ матері-україни: «з далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде марія». матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. «моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… і мій неможливий біль, і моя нестерпна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим пре­красним печальним образом». але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері «дві кришталеві росинки». чому ж у чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати-україна? мабуть, над дилемою гуманності й фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. письменник хоче осмислити про­тиставлення світлого й чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели. з одного боку — це інструмент, який повинен вершити рево­люційний суд, а з другого — людина, яка вміє любити, бути ніж­ною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю. м. хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. «я — чекіст, але я і людина», — підкреслює головний герой. отже, хочеться вірити, що цією люди­ною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу. але між двома началами терзається душа «м’ятежного сина: андрія і мати, тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». герой не бачить виходу. саме в такі хвилини він, кому­нар, викликає співчуття. через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. «тоді я у млості, охоплений якоїсь неможливої радості, заки­нув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. потім підвів маузера й нажав на скроню». і це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…». отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який у критичну хвилину «голови не загубив». але ми все більше почи­наємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, уби­ває почуття справедливості, почуття розуміння добра й правди, руйнує людську особистість, людське «я».

моральні цінності для мене - це повага до батьків, до ближніх, праця, розвиток самого себе та любов до оточуючих. у сучасному суспільстві, на жаль, уже не ті цінності, які були раніше, які передавались з покоління в покоління. сьогодні ж для людей найважливіше за усе це грошу та їхні власні бажання. нікому не потрібний саморозвиток та повага до інших, всі хочуть лише потурати своїм прихотям. колись наші предки вірили в кохання, працювали та жили в мирі, на сьогодні, усе це давно замінили гроші. люди вважають, що на світі можна купити все, та вони помиляються, думаючи так, вони втрачають свою людяність та сердечність. багато підлітків, дивлячиь сучасні фільми, де скрізь показано війну або ж, навпаки, ідеальний світ без проблем, думають, що, маючи гроші, великий будинок та машину, ти станеш щасливим. та це не так. звичайно, ззовні ти будеш щасливим, але всі забувають про внутрішній світ, про душу,про моральні цінності,про людяність. люди готові на все заради грошей, готові вбивати, катувати, руйнуючи свою душу.

тому, я вважаю, що  ми повинні боротись з цим та показувати сучасному поколінню приклад добра, любові та поваги.

"філологічний водевіль" — так було визначено одним із критиків жанрову своєрідність комедії "мина мазайло".

як відзначала відома дослідниця творчості м. куліша н. кузякіна, "мина мазайло" — справді філологічна п'єса, в ній багато власне мовознавчої уваги до слова, до емоційних барв та відтінків. куліш був закоханий у красу і виразність рідної мови, слово — ніби покладене на долоню — мінилось перед ним і сяяло веселкою. чуйне вухо драматурга сприймало найтонші звукові нюанси слова, і, найбуденніше, воно звучало поезією слова або, навпаки, соковитим ляпасом. слово було для куліша зброєю в повному і абсолютному розумінні, він дбав про його точність і милувався його вагомою ощадністю.

свою любов до рідного слова у "мині мазайлі" драматург вклав в уста мокієві, сину головного героя. і хоч цей юнак здається нам незграбним, смішнуватим у своєму надмірному захопленні лише мовою, ми не можемо не відзначити багатства і ґрунтовності його філологічних спостережень. ось мока говорить про титри кінокартин: "от, наприклад, написи в "звенигорі" — краса! стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. а подивіться ви на написи по других кінокартинах. олива з мухами! немов нарочито псують таку прекрасну, таку милозвучну "

за подібними поясненнями чується голос самого драматурга, схвильованого проблемами чистоти і розвитку української мови.

а як багато нюансів знаходить мокій у значенні слова "бринить"! називає до тридцяти значень слова "говорити". при перекладі намагається якнайповніше і найточніше розкрити красу українського слова. "зрачки" у нього — "чоловічки", "ночью при звьоздах не спиться" — "зорію", "книга з золотим обрєзом" — "книга з золотими берегами". у нього на будь-який випадок безліч прислів'їв, афористичних висловів, поетичних рядків.

під його впливом і уля починає прислухатися до слів української мови, знаходити їхній потаємний зміст, який полягає у тому, що мова відображає не лише якісь поняття, дії, ознаки, а й національний характер. так, дівчина із захопленням говорить про своє "філологічне відкриття" рині: "або повкраїнському — одружитися з це ж не те, що "жениться на ней", розумієш, ринусько! одружитися з нею, чуєш? з тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як "жениться на ней",— ти чуєш? "

мокій із любов'ю прислухався до кожного слова, ретельно вивчав мову: "сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! кожне слово! щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування". але він був проти того, щоб кожне слово іншомовного походження перероблялося на український лад. через це й посперечався з дядьком тарасом, прихильником усього тільки "свого". до речі, сам дядько, лаючи себе за невдале голосування, вжив аж чотирнадцять синонімів до слова "дурень".

хоч у п'єсі немає цілком позитивних героїв, ми все ж помічаємо, наскільки відрізняється мова мокія, улі (пізніше), дядька тараса від скаліченої мови мини мазайла, його дочки та дружини, а особливо тьоті моті.

отже, багатство і соковитість української мови знайшли своє яскраве відображення у п'єсі "мина мазайло", і це не могло не уваги читачів до проблеми її збереження та розвитку.

як тут не згадати слова великого генія україни т. г. шевченка:

ну що б, здавалося,

слова та голос — більш нічого.

а серце б'ється — ожива,

як їх почує

тож, на нашу думку, слід дбати про чистоту і красу своєї рідної мови, намагатися говорити один одному лише добрі слова, і тоді світ навколо стане кращим.