Подготовить информацию о белых лошадей, !

Серая — седая. серый жеребёнок может родиться, например, вороным, но уже в возрасте нескольких месяцев у него появятся белые волоски, которых с возрастом будет всё больше и больше. к своему «совершеннолетию» этот жеребёнок будет иметь уже довольно светлую серую окраску, а ещё через несколько лет может поседеть добела. быстрее всего седеют и выглядят самыми светлыми голова и живот, окрашенный волос долго сохраняется на крупе и ногах, особенно на скакательных и запястных суставах. для серой масти характерны «яблоки» — круглые более светлые пятна, повторяющие сетку подкожных кровеносных сосудов. но бывают, хотя и довольно редко, серые лошади совсем без «яблок». у поседевших добела лошадей могут появиться маленькие цветные пятнышки — это масть серая в гречку. скорость поседения серых лошадей индивидуальна, некоторые становятся совершенно белыми уже к трём-четырём , а некоторые остаются довольно тёмными вплоть до старости. поседевшая добела лошадь называется светло-серой несмотря на практически чисто-белый цвет волосяного покрова. серая масть относится к мастям из двух смешанных цветов как покровного волоса, так и гривы с хвостом. это смесь чёрных волос с белыми. их сочетание в разных пропорциях и конфигурациях как тёмно-серую, так и светло-серую масть, или «горностаевую» (почти чёрные хвост и грива при светлом корпусе), или «в яблоках». к старости серые лошади становятся совершенно белыми с разбросанными по корпусу мелкими тёмными пятнышками — «в гречку». белорожденная — имеет белую шерсть, карие или голубые глаза и розовую кожу. в отличие от светло-серых, имеет белую шерсть сразу при рождении. чрезвычайно редка. бытует ошибочное мнение, что белорожденные лошади является альбиносами, но это не так. альбиноса можно определить как животное с бесцветной ("белой") шерстью, бледно-розовой кожей и красными глазами, созданное специфическим генетическим механизмом. однако, у лошадей этого механизма не существует.

Дія повісті відбувається в селі семигори богуславського району на київщині. " недалеко от богуслава, коло росі, в довгому покрученому яру розкинулось село семигори. яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. на дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. греблі обсаджені столітніми вербами. в глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. коло хат зеленіють густі старі садки". "на високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. в гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. над долинами стоїть сизий легкий туман. ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу". опис святкового одягу дівчини: "в неділю вранці перед службою мотря довбишівна прибиралась до церкви. вона принесла з хижки зав'язані в хустці квіти та стрічки і розсипала їх по столі, застеленому білою скатертю; принесла й поставила на лаві червоні сап'янці. довбишівна сіла на круглому дзиґликові коло стола, а подруга-сусіда наділа мотрі на голову , вирізану з товстого паперу, схожу на вінок; на , над самим лобом, поклала вузеньку стрічку з золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище од другої так, що над лобом було видко пружок од кожної стрічки. всю кругом і всі коси вона обтикала квітками з червоних, зелених, синіх і жовтих вузеньких стьожок. за вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині двадцять довгих кінців стрічок до самого пояса".опис святкового одягу жінки:   " кайдашиха вбралась, як у неділю, в горсет, в жовті чоботи, в нову білу свиту, ще й засунула в рукав білу хусточку".  опис обряду сватання: " довбишка виглянула в вікно й догадалась, що кайдаші йдуть на розглядини. вона миттю заслала скатертю стіл, поклала на столі хліб, накинула на себе горсет, а довбиш вискочив у сіни, вскочив у хижку і накинув на себе свиту". опис інших звичаїв та обрядів, що були традиційними на київщині.

Жив собі вовк. він був не такий, як його побратими - не було в нього люті, і він всього боявся. тому ховався весь час. одного разу, повернувшись до своєї схованки, він знайшов під кущем бузини грозове дитя. в тому, що воно було дитя грози, не було і сумніву - в очах його мерехтіли блискавки, і обличчя було, наче виткане з хмар. вовк дуже перелякався, але дитина не робила ані руху. заспокоївшись, він взяв її до себе у нору. йшли роки, боязкий вовк прив.язався до дитя, наче до себе самого. але гроза не може жити в неволі - їй треба простір, щоб розгорнутися. от і трапилось так, що однієї ночі вовк прокинувся від шурхоту - а перед ним стоїть гроза з журавлиними крилами у руках - мабуть вдалось вкрасти, поки журавель спав. ані слова не кажучи, змахнула гроза крилами і злетіла в небо. але, піднявшись вгору, тієї ж миті впала. серце у вовка наче розірвалося навпіл, так він перелякався, але не за себе вже, а за іншого. такий страх додає хоробрості. помчав він лісом, полями, невідомими стежками туди, куди, здавалося, впало грозове дитя. на шляху зустрічались йому інші вовки, навіть ще більш небезпечні звірі, але тікали від його цілеспрямованого погляду. так-таки вовк знайшов свою рідну дитину. довго зализував їй  рани, а потім навіть довелося вчити її літати. все ж таки, одного дня це сталося - коли вечір палав усіма барвами, дитина простилася з батьком і зникла десь за сонцем. з того дня вовка нерідко можна було побачити на пагорбі, коли він вдивлявся в захід. більш не спадало йому на думку те, що можна чогось боятись. бо любов творить серця безстрашними.