Українські приказки з прислівниками

Восени  і горобець багатий на  сонці  тепло а біля матері добре хто  вранці  плаче той ввечері сміється у  лісі вовки виють а на печі страшно

  нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину андрія малишка. «пісня про рушник», «вчителька», «стежина» дуже знайомі кожному з нас. раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними. 

    у чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. цей прийом є відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:

і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 

і засмучені очі хороші твої.

    звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. поезія малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора. 

 

Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони"
хто ж вони, оті козаки? якими вони були? яка їхня роль в історії вашої держави?
горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали! ) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. і виростали у степу високі могили. славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про морозенка), можна було посадити на палю, як славного гордія чурая, але не можна було зробити козака рабом.
про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами
богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий україні.
славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю україни богун і кривоніс, залізняк і гонта. з дитинства захоплюємося ми гордою незламністю тараса бульби та його сина остапа (микола гоголь "тарас бульба"). схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина шрамів (пантелеймон куліш "чорна рада"). до того ж часто трапляється саме таке: батько і син. козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. славить козаків тарас шевченко, присвячує їм роман-епопею "богдан хмельницький" і однойменну драму михайло старицький.