Метафора, епітет, порівняння в вірші євгена гуцало чарівники

Епитети: ніч-велика чарівниця; зчарувала звіра,птицю, зчарувала всіх людей; ранок-щирий трудівник;  

  мені  здається, що без друзів життя втрачає свій сенс, стає безрадісним, людина не може відчувати всієї повноти буття.                 по-перше, справжня дружба плекає інтерес до життя, виникаючи зі спільних зацікавлень чи захоплень. іноді вона з'являється ще в дитинстві як дар, цінності якого не усвідомлюєш. та поряд із другом почуваєшся по-справжньому щасливим: з ним ти ділиш горе навпіл, а радість примножуєш.                 яскравим художнім утіленням цієї думки є твір всеволода нестайка "тореадори з васюківки". життя яви й павлуші - чудовий приклад радісної підліткової дружби, яка не має ні зобов'язань, ні якогось тягара. невідомо, чи збережуть хлопці це світле почуття надалі. та прагнення мати й берегти друга, розуміння важливості дружби дивовижним чином залишається одним із найсильніших уражень від цієї книжки в читачів уже декількох поколінь.                 по-друге, дружба міцнішає з часом, якщо люди здатні на тонку й послідовну роботу душі, щоб плекати, розвивати ці взаємини, -  шліфуючи скарб дружби, вони самі зростають душею. і навпаки, вражена іржею байдужості, нещирості або заздрості, дружба руйнується.                 прикладом справжньої, вірної дружби для мене є мама зі своєю подругою галиною. вони познайомилися й зблизилися, навчаючись разом в універсітеті, а згодом тітка галина переїхала зі свого міста жити до нас. ось тоді в моїх бабусі й дідуся з'явилася ніби ще одна донька. з часом дружба дівчат міцнішала, і, хоч обидві вже мають дорослих дітей, так і світяться молодістю, життєлюбством. вони завжди підтримують і одна одні, і людей навколо.   отже, дружба - це найкращий скарб в житті.

61. обнадійливий ранок

- софійко-о-о! - долинуло з вікна.

вибігла на . внизу, біля дороги, стояв сашко.

- привіт! - рукою. - чого тобі?

- це була ніч у !

- леле! я й не помітила! спокійно все, тихо.

на якусь мить софійка забула про сашкову звістку. вулицею проходив валентин. очевидно, щойно повернувся з києва. з ним була. його київська іринка. ішли бадьоро, сміючися і новеньким футбольним м’ячем.

зла до нього не почувала. ще б пак: якби тоді не його шоколадка, хто зна, як би все

- то кажеш, усе чудово, софійко? - нагадав про себе сашко.

- все чудово, сашку! ця казка -