Чому вчинок марусі богуславки є подвигом? составить сочинение !

Маруся — проста дівчина-бранка з благородною, чистою душею. Вона не забула своєї вітчизни, народу і прагне врятувати козаків-невільників. Звідси благородні риси і вчинки героїні. Маруся Богуславка не осуджується в думі, хоч вона і «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, співець викликає до неї глибоке співчуття у слухачів, наділяє її багатьма позитивними якостями: християнська земля для неї — «наша», Маруся постійно думає про змучених невільників і здійснює свій задум — допомагає їм вирватись з ненависної турецької каторги.

Тож Маруся приходить до козаків-невільників, які «тридцять літ у неволі пробувають, божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають», і обіцяє їм на Великдень дати ключі від темниці (саме тоді «пан турецький», її чоловік, має «до мечеті від’їжджати», а їй залишить ключі). Хоч козаки-невольники і не повірили спочатку в щирість наміру Марусі, а стали проклинати її, проте Маруся дотримала свого слова — вона визволила козаків з неволі, хоч сама з ними не захотіла тікати в рідну землю, і не могла вже залишити чужої країни. Вона просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:

Бо я вже потурчилась, побусурманилась

Для розкоші турецької,

Для лакомства нещасного!

Трагедія Марусі в тому, що вона, ставши жінкою турецького хана, не забула батьків своїх, свого рідного краю. Патріотичні почуття десь глибоко озиваються в її серці, і вона відважується на дуже ризикований крок: визволяє своїх земляків-невольників.

Таким чином, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуслав-ка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу

Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.

Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.

Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грін-ченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка».

Отже, історична дума надихнула митців на створення за її мотивами нових творів літератури і мистецтва.

Найвідоміша козацька дума «Маруся Богуславка» розповідає істо­рію, як дівчина звільняє групу українських козаків, котрі перебували в полоні протягом 30 років, і не тікає з ними, а залишається, оскільки не­воля стала єдиним життя, до якого вона звикла. Маруся Богуславка — легендарна українська героїня — символізує тих полонянок, які змушені були покинути Україну, «потурчитися, побусурменитися», але все ще мали незбориме почуття любові до рідної землі.

Василь Чепіжний, винищував вовків, бо вони з’їли його козу. Йому за це навіть виписали премію і він придбав за неї мотоцикла. Головною метою мисливця стало вбивство старого вовка. Якось Чепіжний верхи на коні поїхав у ліс полювати на Сіроманця, вовк був дуже голодним і почув коня. Зрозумівши що на нього готують засідку, Вовк слідує за ними. Загнавши мисливця по шию в озеро вовк сидів на березі до ранку. Повернувшись в село, Чепіжний оголосив полювання на вовка і навіть виділив для цього гвинтокрил. Помста.

Во всех произведениях Шолохова прослеживается сплетение двух главных тем: темы человека и темы войны. В «Судьбе человека» Шолохов напоминает читателю о тех бедствиях, которые принесла русскому народу Великая Отечественная война, о стойкости человека, выдержавшего все мучения и не сломившегося. Рассказ Михаила Александровича пронизан безграничной верой в душевные силы русского человека. 
Сюжет строится на ярких психологических эпизодах: проводы на фронт, плен, попытка бегства, второй побег, известие о семье. Такого богатого материала хватило бы на целый роман, но Шолохов сумел уместить его в небольшом рассказе. 
В основу сюжета Шолоховым была положена реальная история, рассказанная автору в первый послевоенный год, простым шофером, только что вернувшимся с войны. 
Рассказ Шолохова «Судьба человека» - это рассказ о простом человеке на войне. Русский человек вынес все ужасы войны и ценой личных утрат завоевал победу, независимость своей Родины. Лучшие черты русского характера, благодаря силе которого была одержана победа в Великой Отечественной войне, Шолохов воплотил в главном герое рассказа – Андрее Соколове. Это такие черты, как стойкость, терпение, скромность, чувство человеческого достоинства. 
К встрече со своим героем Шолохов подготавливает уже во вступлении, рисуя «недобрую пору бездорожья» на Дону в первую послевоенную весну. Во внешнем облике героя автор подчеркивает «глаза, словно присыпанные пеплом; наполненные такой неизбывной тоской». Да и исповедь Андрей начинает со слов: За что же ты, жизнь, меня так покалечила? За что так исказнила?». 
Никогда не дождутся мучительного ответа на этот вопрос и миллионы сверстников Соколова, не вернувшиеся с полей сражении, умершие от ран и преждевременных болезней уже в мирное время, после Победы. 
Только совсем недавно мы стали в открытую говорить об огромных, зачастую совершенно напрасных жертвах Второй мировой войны: о том, что ее вообще могло не быть, окажись политика Сталина по отношению к Германии более дальновидной; о нашем совершенно безнравственном отношении к своим соотечественникам, побывавшим в немецком плену… Но ведь судьбу человека уже не повернуть вспять, не переделать! 
Перед нами жизнь обыкновенного человека, русского солдата Андрея Соколова. Он сражался в гражданскую войну. Скромный труженик, отец семейства, он был по-своему счастлив. Война поломала жизнь этого человека, оторвала его от дома, от семьи. Андрей Соколов уходит на фронт. С начала войны, в первые же ее месяцы он был дважды ранен, контужен. Но самое страшное ждало героя впереди – он попадает в фашистский плен. 
Герою пришлось испытать нечеловеческие муки, тяготы, терзания. Два года Андрей Соколов стойко переносил ужасы фашистского плена. Он пытается бежать, но неудачно. Он расправляется с трусом, предателем, который готов свою шкуру, выдать командира. С большой наглядностью чувство собственного достоинства, огромная сила духа и выдержка раскрылись в нравственном поединке Соколова с комендантом концлагеря. Измученный, истощенный, обессиленный узник готов встретить смерть с таким мужеством и выдержкой, что это поражает даже потерявшего человеческий облик фашиста. 
Андрею все же удается бежать, и он снова становится солдатом. Не раз смерть смотрела ему в глаза, но он до конца оставался человеком. И все же самые серьезные испытания выпали на долю героя, когда он вернулся домой. Вышедший из войны победителем, Андрей Соколов потерял все, что у него было в жизни. На месте, где стоял дом, построенный его руками, темнела воронка то немецкой авиабомбы… Погибли все члены его семьи. Он говорит своему случайному собеседнику: «Иной раз не спишь ночью, глядишь в темноту пустыми глазами и думаешь: За что же ты, жизнь, меня так покалечила?» Нету мне ответа ни в темноте, ни при ясном солнышке…» Однако жизнь не смогла сломить Андрея Соколова, она изранила, но не убила в нем живую душу. Все теплоту своей души герой отдает усыновленному им сироте Ванюше, мальчишке со «светлыми, как небушко глазками». И то, что он усыновляет Ваню, подтверждает нравственную силу Андрея Соколова, сумевшего после стольких потерь начать жизнь сначала. История с Ванюшкой – это как бы окончательная черта в истории Андрея Соколова. Ведь если решение стать Ванюшке отцом означает мальчика, то последующее действие показывает, что и Ванюшка Андрея, дает ему смысл дальнейшей жизни. 
Рассказ Михаила Шолохова «судьба человека» проникнут глубокой, светлой верой в человека. Его заглавие символично: это не просто судьба солдата Андрея Соколова, а рассказ о судьбе русского человека, простого солдата, вынесшего на себе все тяготы войны.