Жанрова приналежність твору ніч перед боєм

про лисицю

жили собі дід та баба. одного разу дід зимою поїхав ловити рибу. наловив дід риби й їде. тут іде лисиця, баче, віз. притворилася вона що мертва і лежить. дід остановив коня. дивиться, лисиця. «ото буде бабі воротнік», — подумав дід. ударив її батогом, вона лежить. дід за хвоста її взяв і кинув у бричку. лисиця тим часом баче, що він ніякого внімания не звертає, поскидала рибу з воза і сама потихеньку сплигнула. позбирала вона рибу, сіла собі та й їсть. тут іде вовк.

— здоров кумо!

— здоров куме!

— ти, — каже він, — рибу їси, а я три дня нічого не їв.

а лисиця й каже:

— та піди, куме, та й налови собі рибу, і будеш їсти.

а вовк і питає у лисиці:

— як же мені її наловить?

лисиця каже:

— піди на річку опусти хвоста в ополонку і кажи: «ловись рибко велика та й мала».

пішов вовк на річку, опустив хвоста в ополонку та й каже:

— ловись рибка велика та й велика, ловись рибка велика та й велика.

поворушив вовк хвостом, а хвіст примерз, а потом й каже сам собі:

— от трохи ще й посиджу.

тим часом лисиця побігла у село і кричить:

— гей люди вовка бить! гей люди вовка бить!

люди, хто взяв вила, хто лопату, та й побігли. а лисиця залізла в одну хату виїла сметану, намазала тістом голову і пішла. сіла під кущ і сидить. люди вовка на річці били-били, били-били. він єлі побитий без хвоста утік. іде вовк, коли сидить лисиця.

— ой, кумо, єлі живий, мене так били, так били, що хвоста я одірвав, тікаючи.

а лисиця й каже:

— мене, куме, тоже били, всю голову розбили так, що я не можу встать.

вовк каже лисиці:

— сідай, кумо, я тебе довезу.

лисиця стрибнула йому на спину і вовк її везе. лисиця їде-їде й каже:

— битий небитого везе, битий небитого везе.

а вовк іде та й питає:

— що ти, кумо, кажеш?

— та кажу битий битого везе.

довіз її вовк до лисиччиної нори, стрибнула із спини вовка та й каже:

— який ти дурний, вовче, ти битий я небита. битий небитого віз, битий небитого віз.

і стрибнула в свою нору, а битий безхвостий вовк пішов у ліс.

Максим —  наймолодший син захара беркута,  перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами.  закоханий у боярську дочку  — мирославу. «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»