Твір на тему "рідна україна-світ"(напишите спешу на улицу! )

      безперечно, кожен з нас має на це свою власну, окрему думку. але кожен з нас напевне зупиниться і одразу не підбере ємного і вичерпного визначення, бо важко знайти у світі країну більш химерну, більш містичну, більш несподівану і разом із тим більш чудову, прекрасну, ніж наша україна. ми часто навіть і не уявляємо, де саме ми живемо, хто самі ми є. а між тим ми, можливо, найдавніша eвропейська нація, наша генетична пам’ять зберігає тисячолітню інформацію цієї землі, яку наші предки перетворили з дикого степового ґрунту на родючу світову житницю, ми нізвідки не прийшли на ці терени, нікого не прогнали і нікому не нав’язували свого ладу. але водночас чи є в світі другий такий народ, що витримав настільки жорстоку асиміляційну політику з боку сусідніх народів, настільки міцний етноцид, тотальне нищення всього національного, як це витримали ми, українці?       і сьогодні, коли україна стоїть на роздоріжжі світових шляхів, відроджуючись у муках,   коли наше суспільство лихоманять хвороби вроджені чи набуті, коли крізь багно тихого чи голосного опору різноманітних “п’ятих колон” і “братніх народів”, численних “доброзичливців” і “украінцев”, ще гострішою стає необхідність доторкнутися до рідної землі, чітко і недвозначно самовизначитися і подивитися на самих себе.

доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва - в наш час ці слова стали майже анахронізмами. існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася людиною. яскравим прикладом цьому може послужити климко, головний герой однойменної повісті григора тютюнника.хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька кирила, який любив його і як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). напевне, саме любов і виховання дядька витворили з климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.але у чому ж виявляється та безмежна любов климка до людей? після смерті дядька його запрошували до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. хлопець пішов по сіль у славянськ з донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, - на молочко для маленької донечки своєї вчительки.тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? або потім, у славянську, що заважало йому залишитись у тітки марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? і не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. і тому хлопець навіть не дочекався повного одужання - вирушив у дорогу.і останній момент, коли климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. і в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей - вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність - це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.

  порівняльна характеристика образів остапа та андрія    за повістю м. в. гоголя " тарас бульба" є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість м. в. гоголя "тарас бульба", над якою письменник працював майже десять років. змальовуючи героїчну боротьбу українців за своє національне визволення, автор показує долі героїв у єдності з народним рухом. це були кращі люди свого часу і вірні сини україни, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям. серед вільного товариства запорожців-богатирів центральне місце в повісті посі образи старого козака тараса бульби і двох його синів - остапа та андрія, дуже несхожих і зовні, і за своїми характерами. , що саме цей контраст є гоголю краще змалювати козацьку дійсність, примусити нас, читачів, замислитися над власним характером і вчинками. вперше ми зустрічаємося з остапом і андрієм на їх рідному батьківському подвір'ї. спочатку нас може більше приваблювати образ андрія, бо порівняно з суворим остапом він більш чутливий, ніжний. навіть мати сильніше жаліє і любить саме його. та ось із сторінок повісті постає історія життя кожного, і наше ставлення поступово змінюється. ми розуміємо, що спільні у братів лише молодість, їх "свіжість, рослість, могутня тілесна краса", яка вразила навіть батька. сам же тарас зумів прищепити синам інтерес до козацького життя, виховати в них хоробрість, спритність. але ці якості вдачі у братів зовсім різні: хоч андрій і відзначався у бурсі сміливістю, але вона завжди призводила до лиха. у ньому поєдналися завзяття й удавана мужність: він вмів вивертатися, хитрити, навіть благати пощади. зовсім інший - остап, який ще з бурси виділявся ясним розумом і міцною волею. чесний і хоробрий, він постає перед нами відданим товаришем: "він був добрий у такій мірі, в який можна було бути з такою вдачею і в тодішній час".. як тільки юнаки потрапляють до запорозької січі, відразу ж набувають доброї репутації у козаків: обидва спритні, обидва сміливі вояки. але і тут їх хоробрість не однакова: остап - спокійний і завжди впевнений у собі; за розумну хоробрість козаки цінують його і недарма вибирають курінним отаманом після загибелі бородатого. а от хоробрість андрія виявляється безрозсудливою та безцільною; він мало замислюється над тим, за що кидається у бій. остап твердо знає, заради чого він живе, веде боротьбу; його надихає безмежна любов до рідної землі й товаришів, ненависть до ворогів і прагнення захищати вітчизну. ось що робить остапа справжнім героєм! у андрія ж немає щирої любові до батьківщини і друзів, і тому сліпе кохання до дочки ворога швидко перетворює його на зрадника. він забуває святі почуття вірності вітчизні та товариству: "а що мені батько, товариші, вітчизна! нема у мене нікого! ". і ось стоїть він, боягузливий, нікчемний, перед судом свого батька. ганебним було його життя, ганебна і його і тут же ми бачимо остапа в останньому гарячому бою, після якого він потрапляє у полон. терплячи нелюдські страждання, він навіть не простогнав; гідною й величною була його смерть.   прочитавши повість, я замислився над тим, як власні ідеали і мета людини відбиваються на її долі. перед нами два брати, сини одних батьків, однієї землі. але наскільки вони різні, бо різні у них святині! ми переконуємося, що лише щира любов до вітчизни, чесне служіння їй возвеличує людину, а підступність і малодушність робить її нікчемною. я впевнений, що, як і мене, кожного читача захоплює образ остапа, заряджає прагненням бути схожим на нього. андрій же, крім огиди, нічого в серці не викликає; і ми розуміємо, що він - лише принизливий виняток з численної армії українських синів - захисників нашої славної україни)