Іть завтра на контрольну твір треба на тему "найвищі духовні цінності поета-у його творах" треба за творами малишка і симоненка, буду дуже вдячна)

Андрій самойлович малишко був одним з тих літера­торів, які разом з нашим народом долали складні шляхи xx століття. він учителював, працював у «літературній газеті», у роки великої вітчизняної війни був військовим кореспондентом. після війни андрій самойлович працював у журналі «дніпро». здається, звичайний шлях радянського літератора. але малишко ні в якому разі не був тим, хто проміняв свій народ на пільги, даровані партій­ним квитком. і вірші поета переконливо доводять це.у вірші «марина в небі голубім…» малишко звернувся до теми співця — пророка й учителя. мова тут іде про ве­ликого кобзаря. хмара пролітає над україною, і лежить її шлях на схід, туди, де «над каспієм горбатим» минали роки шевченкового заслання. що може бути більш піднесеним, ніж діалог двох поетів? малишко лише сподівається на такий діалог. хмара принесе в далекі краї справжні дощі, які впадуть саме туди, де ступав наш геніальний кобзар: «тут шлях лежав і мліла спека.тут він за всіх переболів».доля кобзаря, немов у дзеркалі, відбила долю всього народу. і пам’ять про шевченкову славу робить нас тими, ким ми повинні бути — українським народом.«палають вогні при дорозі…». поетична уява андрія малишка оживляє в цьому вірші події давніх часів — набіг татар на україну. вороги ділять награбоване: «бери собі матір із дітьми,отару овець і волів.—  віддай мені шаблю-,як сам ватажок повелів».біль і гнів відчувається в цьому вірші. малишко дуже стисло і яскраво подає картину набігу, кожна деталь тут працює на створення образу. «палають вогні при дорозі…» ще раз доводить нам близькість поета до народу, адже бу­дова й поетичні особливості вірша нагадують народні пісні та . недовго торжествують розбійники. козаки під проводом петра сагайдачного сповна відплачують за смерть і ганьбу, за сльози матерів та дітей: «і шаблі скреснули і впали,і порох покрив сіножать.татарські порубані костіпід сонцем палючим лежать». андрій малишко розумів велич людини праці, красу хліборобського труда, святість родової пам’яті. ось кілька прикладів.

Василь симоненко написав чудову віршовану казку «цар плаксій та лоскотон». вона цікава та легко читається. два головні герої казки зовсім різні. мені не подобається злий цар плаксій, він несе темряву суму. мене захоплює веселий лоскотон, який приносить світло радості людям.       дядько лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, є іншим. терплячість є переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. дорослі та діти люблять лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».     зовсім іншим ми бачимо плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. за спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці лоскотона.           цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям сльозолий. а дядько лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».

Леся українка — геніальна донька українського народу, талановита поетеса, творами якої ми захоплюємося до сьогодні. читаючи її твори, захоплюєшся мовою, образами, проблемами і їх авторським вирішенням, поетичністю. мені подобаються всі твори лесі українки — вірші, поеми, драматичні поеми, елегії, пісні. серед творів поетеси, які справили на мене найбільше враження, є поезія «до мого фортепіано». вірш, який сповнений болю і туги до музичного інструменту, за який, через важку хворобу, поетеса не зможе більше сісти і грати. я пам'ятаю, як моя вчителька під етюд шопена прочитала нам вперше цю поезію. я була вражена співзвучністю вірша, голосу вчительки і музики.

поезія «до мого фортепіано» має автобіографічний характер: в ній оспівано почуття поетеси, яка з п'яти років грала на фортепіано і пробувала писати власну музику. тоненька, ніжна і вразлива дівчинка навіки прощалася з мрією бути піаністкою, композитором — і в цьому біль і туга авторки.