Твір на тему " світ природи україни , у поезіях тараса шевченка, павла тичини та євгена гуцала"

Але це тільки про шевченка спочатку хочеться сказати, що тарас шевченко — один з най- талановитіших поетів свого часу. він надзвичайно любив природу свого рідного краю, замиловувався нею, опоетизовував її у своїй твор­чості. природа була для нього живою істотою, яка мала свої прим­хи, певні думки, яка мала свої страждання. особливо ж мені хоті­лося б зупинитися на такій його поезії, як «ой діброво — темний гаю! ». надзвичайноромантично зображує поет зміну пір року. дібро­ва в поезії постає молодою, вродливою дівчиною, яку увесь час вби­рає у чарівні сукні її батько, темний гай: ой діброво — темний гаю! тебе одягаєтричі на рі багатого собі батька маєш.він то одягає її у пишне зелене вбрання, то в золотий, розкіш­ний одяг, то в білосніжну, м’яку шаль.тарас шевченко був закоханий в українську природу. він вважав, що немає у світі красивішого краю, чарівнішої природи, ніж природа україни. саме тому вона бачиться поетові рлюдне- ною. мотив оспівування природи є наскрізним у творчості тараса шевченка. через це його називають співцем рідного краю, рідної природи.'ii варіантбільшість віршів тараса григоровича шевченка присвячена тяжкій долі кріпацького люду, засиллю панів, боротьбі народу за своє щастя.але є в нього й ліричні твори, де описується краса української землі. серед них мені особливо подобаються «сонце заходить, гори чорні» і «тече вода з-під ».перший вірш сповнений спокою, тиші: ось закінчився ще один день, і все відпочиває: сонце заходить, гори чорніють,пташечка тихне, поле німіє,радіють люде, що у думках лине на батьківщину, згадує і такий знайомий садочок, і мальовничі хатки, і «поле, і гай, і гори». колись він гуляв тут з дівчиною, зустрічав ранок. чи пам’ятає ще вона його, чи хо­дить зустрічати зорю на небокраї? у цьому творі відображається внутрішній світ шевченка, його любов до україни і туга за нею.у вірші «тече вода з-під » перед нами також постає мирна картина: тече вода з-під явора'яром на долину.пишається над водою червона калина. невеличкий струмок поступово перетворюється на повноводну річку, береги якої прикрашають гнучкі верби та лоза. в очеретах живуть качки, вирощують своїх діточок. а вода тече далі і край міста стає ставом. щоранку сюди приходять за водою дівчата, спі­вають пісень.шевченко в ліричних віршах не лише майстерно змальовує красу рідного краю, а й розкриває нерозривний зв’язок людини з приро­дою. я вважаю, що такі твори нам стати кращими і більш мудрими.

«слово о полку ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури київської русі. перед читачем, ніби живі, постають герої «» — мужні захисни¬ки руської землі, великі патріоти. з якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! з усього видно, що він щиро любив рідну землю. ігор святославич для автора є втіленням князівських доблестей. він мужній, сповнений «ратного духа». пристрасне бажання «іспити шоломом дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. описуючи першу перемогу ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. а ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. високе благородство ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на брату всеволоду. автор висловлює до ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. коли ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся русь. розпові про втечу і повернення ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли ігор повертається на русь, то знову «сонце світиться на небесах». співчуваючи ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «сказав-бо брат брату: «се моє, і те — моє теж». саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру ігоря. гірка поразка ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. звертання святослава київського до братів ігоря і всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «»: «о мої синовці, ігорю і всеволоде! рано єсте почали половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». у цьому звертанні хоч і звинувачуються ігор і всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.

Образ галі «хіба ревуть воли»   надзвичайно трагічним постає в романі образ галі. вона уособлює дівочу  красу, подружню вірність і моральну чистоту — найпривабливіші риси українського  національного характеру. саме в стосунках із галею якнайповніше розкриваються  багатий внутрішній світ чіпки, його кращі людські якості. дівчина не сприйняла  способу життя свого батька й поставила коханому умову для одруження —  покинути розбійництво. отже, людина може бути сильнішою за долю, попри все  вона здатна обирати шлях добра. галя мріяла тільки про чесне господарське життя, у своєму домі сама все  робила з радістю: «і яке воно тобі те щастя здасться, коли до всього я сама своїх  рук не доложу, не поклопочуся біля всячини? » дівчина щиро вірила, що коханням  відверне чіпку від злодійства. образ галі  розкривається в інтимно-побутовому плані. ця красуня, «польова царівна», що зачарувала чіпку з першої зустрічі й потім стала його дружиною, зросла в злодійській сім’ї. та все те зло, що оточувало її з дитинства, не спотворило душу дівчини. добра, щира, справедлива, галя є чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов. побачивши всю безодню злочинів, у яку потрапив чіпка, зрозумівши, що не зможе його врятувати, галя накладає на себе руки.