Проблема еміграції українців в 19 ст. в новелі камінний хрест

образ івана підкови — козацького отамана (за поемою «іван підкова»)

було колись — в україні

ревіли гармати;

було колись — запорожці

вміли панувати.

т. шевченко

увагу багатьох людей славне минуле україни. не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові запорозької січі. але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав «славу козацьку», як тарас шевченко. у минулому рідного краю увагу великого кобзаря перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість.

тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. з метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на крим і туреччину. один з таких походів покладено в основу поеми «іван підкова» тараса шевченка.

іван підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. і хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, тарас шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу.

у творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. але сам факт походу на царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. не лякають козаків ні «чорні хмари», ні синє море, що «звірюкою то стогне, то виє», ні «хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба», не мліють їхні серця, бо «тільки того й треба». дивиться уважно отаман, чи не видно ворога:

поглядає сюди-туди —

де-то буть роботі?

кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. так, на пропозицію отамана «поїхати в гості» в царград, запорожці разом «заревіли», погоджуючись. отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.

велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців тарас шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. тому так часто, читаючи спадщину великого кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу.

Леся Українка — видатна українська поетеса. Це сильна, витривала, мужня жінка, котра пережила багато тяжких ситуацій. Вона завжди рівнялась на середньовічних лицарів і жила з однією фразою: «Убий, не здамся!» Усі свої переживання, почуття, думки поетеса залишала у віршах. Факти говорять, що Леся була закритою людиною, увесь біль тримала в собі, а згодом виливала в поезію. Навіть зі своєю мамою, Оленою Пчілкою, дівчина була не зовсім близькою, тому лише мистецтво. Вона обожнювала грати на фортепіано, та життя її повернулося так, що дівчина почала писати вірші.

Тяжкою була розлука Лесі зі своїм форпетіано. Хвороба прикувала дівчину до ліжка... Одного разу Леся навіть говорила, що, мабуть була б кращим музикантом, аніж поетесою, якби могла грати на улюбленому музичному інструменті. У вірші «До мого фортепіано» зі збірки «На крилах пісень» дівчина показала усі свої переживання через те, що більше ніколи не зможе грати. Вона звертається до фортепіано, жалкує, що більше не зможе виливати свої почуття в музику, хвилюється за те, що залишає музичний інструмент на самоті. Так, Леся була щирою зі своєю молодшою сестрою Ольгою, але ж найпотаєміше вона випускала із себе через мелодію. Музика неначе розуміла дівчину. Звуки фортепіано піднімали їй настрій, наштовхували на чудові спогади:

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго… Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вповідувать думки веселі і сумні.

Неймовірно цікавою є й драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Авторка зображує два світи: людини й природи. Показує їх не тільки в гармонійних, а й в суперечливих взаєминах. Леся Українка возвеличує щире, віддане почуття кохання, красу людських взаємин, доброту, щирість лісової Мавки. У творі описані волинські ліси, їхня чарівність, казковість, загадковість, краса. Уся драма має дуже багато символів. Персонажі, деталі, природа є знаками певних духовних станів. Наприклад, Перелесник і «Той, що греблі рве» символізують молодість, волю, піднесеність; Водяник нагадує про старість і поміркованість. Столітній величезний дуб на галявині біля Лукашевої хати — символ єдності людини й природи. Отож зрізавши й продавши цей дуб, мати й Килина тим самим остаточно позбавляють себе можливості влитися в гармонію світу, тобто сягнути щастя. Дуже майстерно жінка охарактерезувала всіх героїв за до багатьох художніх засобів.

Іван Франко говорив: «Читаючи м’які та рознервовані або холодно-резонерські писання сучасних молодих українців-мужчин і порівнюючи їх з тими бадьорими, стильними та смілими, а притім такими простими, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що вона хвора, слабосила дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну. Але проте вона дівчина, у неї є м’яке жіноче серце…» І справді, з одного боку страшна хвороба багато чого забрала у Лесі, зокрема гру на фортепіано, — дівчина була дуже слабкою фізично. З іншого ж боку, навіть не кожен чоловік витримає стільки, скіки витримала ця мужня поетеса. Думаю, актуальність її творчості не згасне ніколи. Авторка віршів піднімала теми, котрі будуть цікаві кожному й завжди.