Твір роздум про вчинки людей на основі власних спостережень і особистих вражень по рассказу тореадори з васюківки

1. але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її.

2. захар беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-лiтнiй старець, найстарший вiком у цiлiй тухольськiй громадi. батько вiсьмох синiв, iз яких три сидiли вже разом iз ним мiж старцями, а наймолодший максим, мов здоровий дубчак мiж явориною, визначався мiж усiм тухольським парубоцтвом. високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiв, батькiв i провiдникiв цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази. невважаючи на глибоку старiсть, захар беркут був iще сильний i кремезний. правда, вiн не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, анi не ловив звiра в лiсових нетрях,- та проте працювати вiн не переставав. сад, пасiка й лiки – се була його робота. скоро лишень весна завiтає в тухольськi гори, захар беркут уже в своїм саду, копле, чистить, пiдрiзує, щепить i пересаджує. дивувалися громадяни його знанню в садiвництвi, тим бiльше дивувалися, що вiн не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував i заохочував. пасiка його була в лiсi, i кождої погiдної днини захар беркут ходив у свою пасiку, хоч дорога була утяжлива i досить далека. а вже найбiльшим добродiєм уважали тухольцi захара беркута за його лiки. коли було настане час, мiж зеленими святами а святом купайла, захар беркут з своїм наймолодшим сином максимом iде на кiлька недiль у гори за зiллям i лiками. правда, чистi та простi звичаї тодiшнього народу, свiже тухольське повiтря, просторi та здоровi хати i ненастанна, та зовсiм не надсильна праця – все те вкупi хоронило людей вiд частих i заразливих хороб. зате частiше лучалися калiцтва, рани, на якi, певно, нiякий знахар не вмiв так скоро i так гарно зарадити, як захар беркут.

3. але не в тiм усiм покладав захар беркут головну вагу свого старечого життя. “життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може iншим. коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб! ” тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю захара беркута. все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. громада – то був його свiт, то була цiль його життя.

4. в своїй чотирилiтнiй мандрiвцi захар беркут пiзнав свiт, був i в галичi, i в києвi, бачив князiв i їх дiла, пiзнав воякiв i купцiв, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’ятi, як матерiали для думки. вiн вернувся з мандрiвки не тiльки лiкарем, але й громадянином.

5. але не тiльки в самiй тухольщинi видний i спасенний був вплив захара беркута; його знали люди на кiльканадцять миль довкола, по руськiм i угорськiм боцi. та й то знали його не лиш як чудовного лiкаря, що лiчить рани i всякi болiстi, але й не менше як чудовного бесiдника та порадника, котрий “як заговорить, то немов бог тобi в серце вступає”, а як порадить чи то одному чоловiковi, чи й цiлiй громадi, то хоч цiлий майдан старцiв набери, то й тi вкупi, певно, лiпшої ради не придумають.

Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. насправді ж цим не вичерпується її значення. у мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.  коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української мови, тобто тієї, яку вони чують щодня по радіо й телебаченню і використовують у щоденному спілкуванні між собою, яку вивчали в школі, якою читають книжки, газети.важливими  факторами розвитку давньої української літератури були церква і релігія, бо інтенсивний розвиток нашого письменства пов’язують із прийняттям християнства. давня українська література розвивалась в своєрідних умовах.