Цитати до образу чипки, за романом "хiба ревуть воли…"

1.  ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі  — теж гострі; лице довгобразе  — козаче; ні високого, ні низького зросту,  — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке  — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою   2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі  — тік; за током  — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла,  — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.  3.а й дитина ж то вийшла  — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві,  — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге!   — як стріла чіпка, як його звали,  — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або  — ножа, або  — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом   4.  виродок іде! —  кричить,  забачивши  здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього!   5.  такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою  — з самого споду до верху.  6.  закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

Коли я думаю, чую, читаю про ліну костенко чи про її твор­чість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захис­ниці марії оранти із софії київської. така-от асоціаці ліна костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліриз­мом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо виріз­нялася. вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «доля». за неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого словапоезія ліни костенко глибоко філософська. її житгєві орі­єнтири проступають у віршах «шукайте цензора в собі», «о, не взискуй гіркого меду слави». «між іншим». «ще вчора була я » лірична героїня цих та інших поезій чужа всьому суєтному, відкрита людям, чесна з собою та з іншими. у них роз­кривається внутрішня цілісність поетеси, яка хоче бути такою ж гармонійною в стосунках з людьми, як і у стосунках з природою. загальнолюдскі цінності — це лише усвідомлена внутрішня гар­монія, у якій хоче жити людина.органною величчю сповнені ті твори ліни костенко, у яких звучать християнські мотиви («шлях на голгофу». «перш ніж півень заспіває»). поетеса індивіалізує, наближає до нас у часі і просторі героїв біблійної легенди. і ті мірки, за якими вічність розсудила їх, читач має змогу прикласти до себе, до свого життя. любов, ненависть, віра, зрада, самопожертва — поняття вічні, на всі часи актуальні. і тому так проникливо говорить мовою цих понять поезія ліни костенко, поезія добра, поезія сильного духу, любові й свободи. у своїх м’яких, здавалося б, суто жіночих поезіях ліна кос­тенко відбила ту боротьбу за людське в людині, яку кожен веде сам з собою. ці мотиви можна простежити в усіх її віршах, саме цій темі присвячена її муза. від глибокого відчуття природи до розуміння соціальних настанов — усі ці теми в її творчості сповнені гуманізму та душевної величі людини.

Цей твір писався у 1970 – 1972 роках.  для багатьох читачів поява в олеся гончара книжки, присвяченої підліткові, була несподіванкою. та для самого письменника цей творчий крок не був випадковим. його давно цікавили незвичайність і своєрідність внутрішнього світу дитини. це оповідання «ілонка», «дорога за хмари», «фронтовичка», опис дитинства данька з роману «таврія», образи дітей у повісті «щоб світився вогник», в романах «тронка» і «циклон». але «бригантина» справді стала першим великим твором олеся гончара, де головною дійовою особою є підліток, який був травмований тим, що зростав без батька. основна проблема повісті – це формування характеру дітей, які змалку зазнали душевної травми, пішли хибним шляхом.