План до "тємниці лісового озера" з оповідання "митькозавр із юрівки"

1.завдання з зоологіі. 2.як дістати дозвіл. 3.зустріч і знайомство з василем. 4.зустріч з бабусею та сусі. 5.довгоочікуваний відпочинок біля озера. 6.інтригуюча розповідь василя. 7.пошук відповіді в літературі. 8.улаштування пастки для звіра. 9.провал операціі. 10.таємниця химери розкрита. 11.вдячність за науку. этот план к урывку,а не к полному тексту.

макси́м ієвлевич залізня́к  (народився близько  1740  — помер після  1769)  — керівник    повстання (1768–1769  років), відомого під назвою  коліївщина,  козацький  отаман.

на початку 1768 року перейшов до  мотронинського монастиря, поблизу  чигирина. в 20-х числах березня до залізняка прибув козацький отаман  йосип шелест, що нібито показав лист від запорізького кошового отамана, в якому той закликав до повстання проти польщі. незабаром шелеста було вбито, а лист зник. до кінця квітня залізняк зібрав в  холодному яру, поблизу мотронинського монастиря, загін запорожців, козаків надвірної міліції та селян чисельністю до тисячі чоловік. повстанці проголосили залізняка отаманом, хоча сам він називав себе полковником низового війська запорозького. основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства  річчю посполитою  та московією, що особливо посилився в середині xviii століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської  барської конфедерації  тощо. як і  барабаш  за часів  повстання проти виговського, залізняк скористався нагодою залучити до свого руху більше населення поширюючи серед українців чутки про так звану  «золоту грамоту», якою імператриця нібито давала право винищувати  поляків  та  євреїв. у своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець  мельхиседек значко-яворський, ігумен мотронинського монастиря в якому залізняк був послушником.

в другій половні травня загін максима залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з холодного яру. протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, вже контролювали  жаботин,  смілу,  богуслав,  канів,черкаси,  корсунь,  лебедин,  лисянку,  звенигородку. жорстоко розправлялися з місцевим польським та жидівським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом залізняка, виданим на початку червня 1768  року.

20-21 червня (за новим стилем) повсталі оточили  умань  і протягом кількох годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік ів  івана ґонти,  сотника  надвірної міліції потоцьких, що мав відповідати за оборону міста. в умані було винищено за різними даними від 2 до 20 тисяч поляків, євреїв та українців-уніатів.

повстанська рада проголосила максима залізняка гетьманом і князем смілянським, а сам він заявив про відновлення гетьманщини. чисельність військ весь час збільшувалася, повстання поширилося на київщину,  брацлавщину,  волинь,  полісся,галичину. на початку липня діяло близько 30 загонів. на землях охоплених повстанням почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою.

Ой внучку, розкажу я тобі одну історію, але ти вмостись позручніше, і уважно слухай. був тарасику твій дідусь колись маленький, і таким шибеником я був, що й непередати. бувало сосідка приготує своєму чоловіку кашу, тай поставить на підвіконнику щоб остигла, а я підкрадусь тай насиплю туди повну жменю піску. а як чоловік прийде те скуштує, то наробить такого каравулу що горобець три дні боїться на хату сідати. ой ну й дісталось мені тоді від матінки, повік незабуду. але це ще друбниці. були в мене казуси і гірші. одного разу я зі своїм сосідом миколкою, бродили по дворі, і як то кажуть щукали пригод на свої голови. понишпоривши по всім кущам та яблазивши всі покинуті хати на нашій вулиці, і незнайшовши зовсім нічого цікавого ми засумували і присівши на лавку ми стали гадати що робити далі. тільки присівши ми з другом почули якийсь жахливий, тухлий запах. а коли ми піднялись з лавкити, то побачили під нею, дохлого кота. нас навіть передьорнуло від його вигляду. його очі були налиті кровю, шерсть скойовжена, дотогож він мав лише три ноги. ось тоді мені в голову прийшла, як мені тоді казалось, геніальна ідея. в нас га кутку в той час була лише одна кирниця на 13будинків, ось ми і вирішили познущатись і вкинули дохлого кота туди. хто ж міг знати, що за нами спостирігає дід петро. за цю проказу нам дісталось серйозно, сосіди подумали і вирішили що тепер ми тиждень будемо носити воду з другої вулиці всім сосі. -ось так тарасику, нас покарали, повік незабуду.