Літературний портрет будь-якого героя повісті "земля"

Докія зростила й виховала гарну доньку, якій пора виходити заміж. і раніше мати ніколи не мала спокою, бо боялася за свої грунти, які «пияк і марнотратник» василь міг «пустити в пляшку». од вічної туги її «гарне колись обличчя постарілося передчасно», «між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувались ніколи», а біля «уст зарисувалася глибока лінія болю» (ii, 9). журба, що гнула до-кію додолу, поступово обривала струни її душі. коли зросла парасинка, турботи матері збільшуються тривогою і за поля, і за майбутню долю дочки, стають «страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а в днину проганяло мову й усміх з її живих уст» (ii, 10).і докія бачить єдиний вихід, але вже не для себе (зі своїм становищем вона звиклася), а для доньки, у тому, щоб видати її заміж. сотні разів вона вже перебирала в своїй мудрій голові сільських парубків, але кожен раз усе кінчалося тяжким зітханням. той, хто міг би підійти па-расинці, не мав стільки поля, скільки бажала мати. працьовитий, всіма шанований, добрий хлопець михайло іво-нічин мусить ще служити у війську. чекати його не можна, бо вона, докія, скоро «замкне очі», а тоді… тоді може статися найгірше — землю василь пустить у шинок. і докія всупереч волі доброї парасинки (і навіть всупереч своїй) думає брати за зятя тодорику, хоч знає, що він негарний, якийсь «штивний» і з таким великим ротом, що сам собі на вухо може говорити. зате він «одніський син у батьків, мав землю. хіба вона любила василя, коли ставала з ним до шлюбу? ні. василь мав гроші і поле і не крав чуже добро». так і тодорика. до того ж він працьовитий і дбайливий. парасинка буде з ним щаслива. так пряде свою мрію мати, що насамперед думає про збереження грунту і тільки в цьому уявляє майбутнє щастя доньки. аналогічних ситуацій з творів українських письменників можна навести чимало («лимерівна» панаса мирного, «украдене щастя» і. франка тощо).на весіллі докіїне серце крається з жалю від того, що тодорика не пара парасинці, що вона, мати, силоміць «умолила» доньку вийти заміж. і все ж у її міркуваннях про доцільність виходити заміж за тодорику була своя логіка, підказана, вистраждана власним життям.уже в тих картинах, де розкриваються життя й прагнення докії, в картинах, що на перший погляд безпосередньо не зв’язані з розвитком сюжету повісті, становлячи лише її експозицію, письменниця на повний голос говорить про ті суперечності селянської душі, що їх зумовило приватновласницьке суспільство.

Увесь навчальний рік ми тільки й живемо в.очікуванні літніх канікул, адже це прекрасний час, коли ти на волі, коли немає уроків, а можна гуляти, купатися, їсти морозиво та, взагалі, отримувати користь і задоволення. одні з таких продуктивних літніх канікул змалював ярослав стельмах у повісті «митькозавр з юрківки, або химера лісового озера». героями твору є два хлопчики-п’ятикласники — митько й сергій. отримавши від «улюбленої ботанічки» завдання зібрати колекцію комах, винахідливі друзі вмовляють батьків відпустити їх на літо до митькової бабусі в село. батьки сергія одразу не погоджуються, бо знають, яка то вибухова сила, ці двоє друзів, але, зрештою, , піддавшись вагомим аргументам про «передчасне старіння наших організмів» та двійки за незібрану колекцію,’що придумав митько.спочатку хлопці не виявляють жодної цікавості до збирання усяких комах, до вивчення зоології, бо чим вона може бути краща за ботаніку? приятелі збираються присвятити час виключно забавкам, як це й годиться п’ятикласникам, що важко працювали весь навчальний рік.приїхавши до юрківки, по дорозі до бабусиної хати митько й сергій зустрічають велосипедиста васька — хлопця років чотирнадцяти, що сміється з озброєних сачками друзів. саме цей велосипедист від нічого робити вирішує й налякати приятелів. випадково побачивши митька й сергія на березі озера, васько таємничо розповідає їм про страшне чудовисько, химеру, що живе в лісовому озері. оповідь, на перший погляд, підозріла й мало подібна до правди, але цікава до неможливості! тому митько й сергій вирішують все ж таки заночувати біля озера, аби з’ясувати, чи ховається в ньому страшна тварина. власне, з цього моменту й розпочинаються найцікавіші пригоди друзів, непомітне для них самих надзвичайне захоплення зоологією. розігруючи п’ятикласників.васько підкидає різні докази існування озерної химери, ставить на березі річки відбитки лап страшного ненажерливого чудовиська, що з’їло навіть ворону, залишивши лише пір’я.захопившись відгадкою таємниці лісового озера, хлопці намагаються знайти наукове пояснення феномену, тому ходять до бібліотеки й читають по вісім книжок із зоології на тиждень. вони старанно вивчають факти, проводять справжнє серйозне дослідження, не шкодуючи нічого, — ні власних сил, ні сну, ні навіть життя невинної курки. митько вже на основі винайдених доказів і прочитаної літератури робить припущення про виникнення назви села юрківка, виводячи його значення з назви юрський період. а чудовисько отримує ім’я на честь новоявлених учених — митькозавр стеценка.митько й сергій весь час потрапляють у кумедні ситуації, іноді події наближаються до конфлікту, але хлопці ніколи не сваряться, бо ж вони справжні друзі, які мають важливу спільну справу. тож викручуються зі складних ситуацій завжди разом, неодмінно один одному. долаючи свій страх перед невідомою твариною, яка, може,; з’їла навіть, людину, залишивши тільки одну сандалю, юні дослідники вперто вартують коло озера.безперечно, приятелі дуже розчаровані, коли з’ясовується, що ніякого митькозавра немає, а це просто жарт васька. та митько й сергій все одно не шкодують, бо вони розуміють, що час не минув марно. майбутні шестикласники знають уже. стільки, що навіть не снилося васькові, який гадав, що пошив їх у дурні  хлопці дуже добре провели літо у бабусі і це їм запамьяталося на завжди.

1.    для кого написана книга "пригоди тома сойєра"? (марк твен неодноразово повторював, що "пригоди тома сойєра"— книга для дорослих. але ж герой повісті хлопчик-підліток. і сам автор знав, що його книгу полюбили діти в сполучених штатах і за кордоном. читав він "пригоди тома сойєра" і своїм дітям. проте марк твен був правий, коли говорив, що його твір — не весела дитяча повість, а привід для серйозних роздумів.)  2.    герой марка твена не ледар і не бешкетник. (том сойєр — звичайний хлопець. таких як він зустрінеш у кожному дворі, на кожній вулиці чи в кожному класі. том розумний і кмітливий. йому просто нікуди подіти свою енергію у сірому і нудному провінційному містечку. дорослі забули, що вони й самі колись були дітьми. школа, дім, недільна школа, церква — це і все, чим заповнене життя ровесників тома сойєра. хоча іноді вони оживають, сміються з витівок тома. фарбують йому паркан, дізнаються про його пригоди. а том сойєр, на мою думку, живе своїм вигаданим ним життям. він утік від набридливих повчань дорослих за місто, на безлюдний острів. і почувається серед природи зручніше і затишніше ніж у місті.  саме ця незалежність і уміння фантазувати, знаходити собі цікаві приго¬ди приваблюють мене у героєві повісті марка твена. він — не ледар. том сойєр не проти роботи, він проти нудної і марної роботи. а всі його "бешкети", можливо, від надмірного почуття гумору. але ніколи не вважаюся серйозною вадою.)  3.    справжні кумири не блякнуть з роками. ("пригоди тома сойєра" побачили світ 1876 року. минули роки й десятиліття. багато чого відбулося за цей час і в сполучених штатах, і у світі. однак "пригоди тома сойєра" продовжують читати мільйони читачів. як і раніше, ровесники тома захоплюються його незалежним характером, його витівками, які були дитячим протестом хлопчика проти сірого і нудного життя провінційного містечка і фальшивих взаємин до¬рослих. вірю, що й для мене він залишатиметься літературним другом, улюбленим героєм.)