Образ діда трохима з повісті стельмаха "химера лісового озера або митькозавр із юрківки"

Він недуже веселий.полюбляє злитися.на жарти хлопців реагував не дуже.навіть коли хлопці пригостили його лимонадом він не зрадів. дід трохим має свій характер.він у нього змінюється кожної хвилини.тому дід трохим стає цікавим та неординарним.

Объяснение:

Від виходу друком першого видання "Кобзаря" і до сьогодні про Т. Шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в Україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. Його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.

З поетичною спадщиною Т. Шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати Шевченка в школі. Вірші, поеми, балади хвилювали мене, викликали співчуття. Серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. Перш за все це поезії "Думи мої, думи мої". Чому поезії, а не поезія? У Т. Шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.

Перша поезія з такою назвою написана Т. Шевченком 1839 року в Петербурзі. Уже викупили Тараса з кріпацтва, уже навчався він в Академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. Чи потрібно його слово, його "діти", як називає Шевченко поетичні рядки своїх віршів? І для кого? Т. Шевченко — син свого народу, відданий син своєї Вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання:

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас, —

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну.

Служити своїм словом рідному народові й Вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета:

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині.

А в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з України, без яких він не може жити па засланні. Це сум за рідшім краєм:

Думи мої, думи мої

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

"Думи мої, думи мої..." 1839 року — це твір-програма поета. Покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості Кобзаря. Коли лунає Шевченкове слово під супровід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила Шевченкового слова.

Настала осінь, й небо затягнула хмарами,

Укрила ліс червоно-золотими барвами.

То свище, то затихне вітерець.

Якийсь художник візьме олівець,

Сяде десь посеред парку,

Візьме чистий аркуш у руки

Й почне шедевр малювати.

Поет в цей час все рими підбирає,

То закреслить щось, то знов напише.

Описує все те, що відчуває,

Коли на землю опадають листя вишні.

Там, за вікном, він бачить чудеса,

Поряд стоїть гаряча чашка чаю,

Останні у рядку слова: «Яка краса!»

Напише, й заново усе перечитає.

Для когось осінь радість принесе,

Комусь вона навіє сум.

По різному сприймаємо ми все.

Осінь – пора високих дум.

Объяснение: