Про що розповідається у творі блакитна дитина

«блакитна панна» відкриває цикл «гротески», який складається із десяти поезій. вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню. літературний рід: лірика. жанр: вірш. вид лірики: пейзажна (весняні настрої). провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. блакитна панна – це образ-символ весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «осанна! » і тривожить душу ліричного героя: і уже в душі моїй в сяйві мрій в’ються хмелем арабески, і миготять камеї, фрески, гомонять-бринять пісні голосні і сплітаються в гротески.новаторство миколи вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «я писав не так од образу, як од звуку «, – зазначав він. джерелом його поезії є мелос, мелодія. звук для символістів – понад усе. специфічним є розміщення рядків у строфах «блакитної панни»: вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм. блакитна панна - має крилами весна запашна, лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах… сяє усміхом примар з-поза хмар, попелястих, пелехатих. ось вона вже крізь блакить майорить, довгожданна, нездоланна… ось вона — блакитна гори, гай, луги, поля — вся земля їй виспівує: «осанна! »  а вона, як мрія сну чарівна, сяє вродою святою, неземною чистотою, сміючись на пелюстках, на квітках променистою росою.  і уже в душі моїй в сяйві мрій в’ються хмелем арабески, миготять камеї, фрески, гомонять-бринять пісні

Його батько, карпо тобілевич, хоч і був дворянином, проте не мав достатньо документів для підтвердження дворянського походження. він багато разів безуспішно добивався визнання свого благородного статусу, але так і не досягнув омріяної мети, оскільки в багатьох паперах по-різному фігурувало прізвище предків: тобілевич, тобелевич, тубілевич. саме цей факт став формальним приводом для відмови в затвердженні роду тобілевичів у дворянському званні. до речі, це батькове домагання — документально оформити свій шляхетний статус — син узяв за основу сюжету комедії «мартин боруля». мати івана, євдокія зіновіївна садовська, походила з колись вільного козацького роду, який потрапив у кріпацьку залежність, тому карпові довелося викупляти її з кріпацтва. батьки драматурга мали сильні й красиві голоси, до того ж батько був цікавим оповідачем’гумористом: «його спосіб розповідати, вираз обличчя, інтонації голосу і при тому надзвичайна дотепність примушували всіх тих, хто його слухав, аж лягати від реготу. сам карпо , розпові, залишався серйозним, стриманим і навіть трохи суворим. він ніколи не виявляв своїх почуттів яким’небудь рухом обличчя, навіть у ті моменти, коли його розповідь викликала гомеричний сміх у слухачів. отим умінням артистично розповідати карпо наділив і своїх синів — івана, миколу й панаса».

Народознавство у творі убога хатина михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках. є щось язичницьке і в тому, як селяни з книг м. стельмаха ставляться до землі, оранки, сівби, до насіння й дерев, з якими вони розмовляють, як із живими. письменник не промине нагоди, щоб показати, як жінки тіпають коноплі, прядуть, тчуть, вибілюють полотна; як урочисто проводжають плугатарів у поле на оранку; як майстровито роблять свою справу гончар чи стельмах. призабута тепер естетика праці селянина завжди відтворюється м. стельмахом з великою любов’ю і поезією. він — пристрасний оборонець ладу сільського життя, всього доброго і красивого, що відтворено досвідом українського селянина протягом віків. 2. зв’язок повісті з унт у творі багато прислів’їв і приказок («сто друзів — це мало, один ворог — це багато», «над шкурою дрижати — людиною не жити», «де не посій, то вродиться», «справді, добре сміється той, хто сміється останнім», «зверху сміється, а всередині сичить»), влучних народно розмовних висловів («птиця також боса ходить і не журиться», «в книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі», «мужицька музика — ціп і коса», «чи знайдеться чоловік, якому не треба було б більше, ніж він має»), фразеологізми («раки пекти»). м. стельмах — великий майстер художньої деталі при змалюванні портрета, пейзажу.