Висловте свої міркування щодо цінності

Кого можна назвати щасливим? на думку автора, не кожен ще й уважатиме себе щасливим. тож і надає різні варіанти щастя. може, щасливими бувають ті, «хто увесь свій вік нічого не дбають». як, наприклад, герой оповідання «скарб» павлусь. він ніколи нічого не робив, навіть не вмів нічого, а був щасливим. то його батьки , особливо мати, яка вгадувала будь-які бажання свого любого синочка. а після смерті батьків про нього піклувалися наймит із наймичкою. от і жилося йому добре, навіть не помітив, що батьків не стало. а потім ще й дружина йому трапилася хороша, «невсипуща господиня», «послав йому господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він». то невже перед нами абсолютно щаслива людина? взірець, еталон для щастя? мені здається, що ні. адже останні рядки оповідання на перший погляд дивні: «завидуєте щастю павлуся, а ніхто б не схотів бути павлусем». чому? та тому, що щасливим є не той, «що сам натріскається і виспиться, а той, хто другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна». ось, виявляється, у чому секрет. не можна бути щасливим, коли твоя душа байдужа до інших, коли думаєш лише про себе. уміння розділити щастя і горе з іншим, поділитися останнім — ось справжній високо моральний вчинок, який важить набагато більше, ніж гроші, багатство. саме цього і не було у павлуся. тому його можна швидше іти, ніж заздрити. бо що він міг дати батькам, дружині, дітям, якщо його душа і серце залишалися пустими? такі люди, на мою думку, просто страшні.

Земля наших предків напрочуд багата. це й прекрасна природа, й плодючі чорноземи, зрештою, ще й творчий потенціал нашого народу. недарма ми, нащадки тисячоліття історії україни, отримали у спадок стільки природних та рукотворних скарбів від пращурів. один з них – це собор софія київська, що розташований у центрі нашої столиці.     київський князь ярослав правив руською землею довго та вдало. тому на русі та в інших землях його прозвали мудрим. свою столицю — київ — князь прикрасив не гірше від константинополя. три кам'яні брами вели до міста. найкрасивіша з них називалась золоті ворота, тому що мідь вкривала їх стулки. дехто натякав князю на його марнотратство: навіщо та позолота? і навіщо церкву поставлено на пагорбі? але князь ярослав знав, що робив. ворота — лице міста. нехай усі — і чужоземці, і мандрівники, і друзі, та й вороги також — одразу бачать, який багатий, красивий та могутній київ.князь звів у місті нові храми: георгіївський, бо християнське ім'я ярослава було георгій, та іринівський, бо дружину ярослава, шведську принцесу інгігерду, охрестили іриною. а головну церкву землі руської, серце митрополії, він присвятив мудрості — софії, якій поклонялися мешканці візантії.собор було закладено на місці переможної битви киян з печенігами. йому було відведено найвище місце в місті. перед мандрівником, через яку б браму він не увійшов до києва, відкривався багатокупольний софійський собор. софія київська була не тільки величною, але й живописною. вона гармонійно розросталась у висоту і вшир. храм не був біленим, як нині, а цегла, з якої його було збудовано, чергувалася з рожевим каменем, що прикрашало його стіни.мозаїки софії київської спершу займали велику площу — шістсот сорок квадратних метрів, з яких збереглось тільки двісті шістдесят. вони є найбільшим пам'ятником монументального мозаїчного живопису, що дійшов до нас у своїй первісній "расі.фрески софії збереглися менше, ніж мозаїки. багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.майстерність виконання вражає. сюжет, архітектурні форма та кольорова гама підкреслюють красу та витонченість біблейських сюжетів, які єдиний ансамбль.вся архітектура храму, його внутрішнє живописне вбрання навіює думку про єдність влади земної та небесної, її велич та непорушність.софія київська — найважливіша історична пам'ятка часів ярослава мудрого. вона також є найживописнішою в історії середньовіччя.