Твір на тему краса рідної землі за вивченими творами: в.близнець"звук павутинки " я.стельмах"митькозавр із юрківки, або химера лісового озера", о.довженко "зачарована десна" будь-ласка іть, . дуже потрібно.

Чи замислювалися ви над тим, чому землю називають матір’ю? звичайно, за її чудову життєдайну силу. але земля — це не тільки родючий грунт, це — наш дім, який ми повинні берегти й шанувати. яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? звичайно, можна уявити собі старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. на щастя, краса не щезла з лиця нашої! планети. але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе; дерево чи скромні квіточки, що ростуть біля батьківського порога? мабуть тому, що душа наша приростає до рідної землі, до рідного її куточка. ‘гак буває завжди — любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з малого і конкретного. ця тема звучить у багатьох чудових пісенних творах.  колами слухаємо пісню, яку створили композитор богдана фільц і поет микола сингаївський (її назва звучить, як щире зізнання, як урочиста клятва — «любимо землю свою») , у якій ідеться про красу української землі, у пам’яті зринають до болю знайомі краєвиди, широкі лани, ; зелені діброви, мальовничі береги річок… влучно дібраними словами,; . наче чарівним пензлем, поет малює яскраву картину весняної україни. ми ніби на власні очі бачимо чисте блакитне небо, весняну землю, вкриту ніжною молодою зеленню і першими квітами. чому ця поезія така «промениста» ? автор ніби «запалює» світло сонця у кожному чотиривірші: «квітне й радіє земля, сонце мережить поля. променем грає ріка, лине веснянка дзвінка» .  так, слово поета зігріто любов’ю, шанобливим ставленням до землі, і синівською вдячністю за її безмежну доброту. микола сингаївський оспівує вічний зв’язок природних стихій — сонця, вітру, води, без яких земля не змогла б уродити гарної пшениці.  автор оспівує ласкаве сонячне тепло. воно огортає навесні зелені лани і готує їх до нового врожаю. у пісні яскраво постає образ «сонячного світу» , в якому уособлено мирну працю людини на рідній землі. чому, за висловом поета, земля «радіє»? ми ніби бачимо її посмішку у розмаїтті весняних квітів, у зеленому мереживі полів, у сонячних полисках річки. чи відповідає мелодія тому радісному настрою, що закладений у текст? безумовно. композитор, тонко сприйнявши піднесений тон поезії, творить відповідну музику. якщо спробувати визначити словами її характер, мабуть, відчуємо, як святково, урочисто, велично звучить ця пісня. композитор не випадково обирає світлу мажорну тональність, яка напрочуд вдало відповідає «сонячним» віршам. темп музики підсилює урочистість думок поета. плавно лине його мова про рідну землю. неквапливий, розмірений рух мелодії додає вагомості кожному поетичному рядку, посилює виразність кожного образу. але композитор уникає надмірної важкості «кроку» музики, обираючи для неї тридольний розмір.  мелодія рухається плавно, поступово стрімко, чи стрибкоподібно? вона, наче пташка, ширяє у весняному просторі: то злітає, то стрімко падає вниз. це створює відчуття радісного хвилювання. музика неначе «дихає» на повні груди. дзвінко й урочисто лунають голоси виконавців. світлим гімном красі рідного краю звучить ця пісня, сповнюючи наші серця найніжнішими почуттями до батьківської землі: «любимо сонячний світ, квіти у полі, в гаю. любимо неба блакить, любимо землю свою! »

Відповідь:

Риса характеру:                                                        

1) На початку драми Анна хороша дівчина, дбайлива господиня,що позитивно відгукується про чоловіка,           заступається за нього.

 1) Цитата: „Як же ви могли лишити  його в таку негоду "

  „Він такий добрий,  він хробака дармо не розтопче,

 не то щоб чоловіка вбив!”  

2) Через патріархальне суспільство відштовхує                     Михайла,піддається того часним законам.                            

 2)„(з переляком  відпихає його від себе) Мовчи, мовчи!  Що ти говориш? Не смій  до мене так  говорити.Я шлюбна жінка, я чоловіка маю".

3) (різкий осуд селян через порушення моральних норм).      Байдужа до патріархальних норм,через

прагнення щастя й кохання.

3)  („огидниця”, „погане зілля”,   „осина”).

4)обурена вчинок братів.                                          

4)“Одурили, ошукали, мов кота в мішку продали”.

5)Микола про Анну говорить ,що дівчина не щаслива поряд з ним.                                              

5)«сумує та тоскує вона біля мене»;, «бідна моя небого»,«у тебе чиста душа, невинна»; «Анно!Аннице моя!Тільки ти…не забудь мене»...

Герой-оповідач (Шехеризада) – розповідь у творі ведеться від першої особи, проте про самого героя, що розповідає про випадок із свого життя, ми не дізнаємося нічого. Про його біографію, про те, за що він опиняється у в’язниці, ми не дізнаємося жодних подробиць. Здогадуємося лише, що герой належить до молодих революціонерів. Цікавими видаються його філософські роздуми про сенс життя, про красу природи, щасливе й органічне життя живих істот та страждання людини, яка відірвалася від природи.Муся, панночка із міста – ця дівчина, швидше за все, була пов’язана із революціонерами, які ховалися від поліції. У творі є побіжний опис зовнішності Мусі:

«Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, з солом’яним бриликом на колінях, з здивовано направленими на мене очима. А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі»;

«В темному волоссі їй запуталась соломинка і дрижала над вухом; нижня губа, як у вередливих і гарненьких дітей, була трохи випнута наперед».

Муся – дуже смілива, рішуча дівчина, готова ризикувати власним життям.

В хвилину небезпеки ми бачимо Мусю такою: “з висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута… здавалася якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним, напруженим, диким”.

Ми дізнаємося не лише про сміливість дівчини, а й про її характер (приязна, ніжна, з тонкою душею) і про її погляди на життя. Саме її розуміння кохання, слова Мусі про те, що щастя – це лише мить, а далі йде «пошлість» стосунків, є центральною ідеєю автора: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже. Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить, зовсім не буде» (Муся про сутність щастя).

Семен Пустун – контрабандист, товариш оповідача. Це другорядний персонаж, у творі він виконує вторинну роль, допомагаючи оповідачеві та Мусі дістатися кордону. Проте є його характеристика, з якої з’ясовуємо, що Семен – людина досвідчена, серйозна, звикла до постійної небезпеки:

Незважаючи «на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив. Сам був «парнишка» дебелий, «гвардійонець», як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його «харцизники», не мінявся, тільки ще більш насуплювався, очі робились ще меншими, колючими і страшно якось біліли губи».