Чому семен пустун з новели "момент" передумав переправляти через кордон втікачів вночі, а зробив це вдень?

Семен вирішив переправляти втікачів вдень,бо вночі прикордонники чекаючи,що хтось буде втікати занадто пильно стежать  за територією,і тому у мусі та іншого революціонера було мало шансів   перейти кордон,та ще й в тому селі,де вони ховались почали обшукувати будинки,отже тікати треба було негайно!

устина мала важке дитинство: «ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. особливо нестерпним життя устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою. устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «любо на волі дихнути», — така думка устини проходить через усю повість. життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. з приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. особливо багато лиха зазнала устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! заплітаю коси — не так! знов розплітую та заплітаю, — знов не вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! ». постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. одного разу інститутка ледве не задушила устину: «я тебе на шматки розірву! задушу тебе, вона мене, як схопить за шию обі руки холодні, як гадюки», марко вовчок через устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «чого там панночки нашої не навчено! а найбільш, бачся, людей тумашіти! ». устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. вона добра, лагідна дівчина. коли катря запитує устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «недобра». устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. дівчина солідарна зі своїм чоловіком прокопом, з катрею і назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. устина є виразником народної мудрості: у мові устини багато прислів'їв («уродись, кажуть, та і вдайся», «журбою поле не перейдеш»). устина — віддана дружина. коли пани віддали прокопа у москалі, до києва разом з ним виїхала й устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. коли прокіп пішов з військом у похід, устина живе про нього, вірою в краще майбутнє. образ є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів марка вовчка.

Війна несе горе всім. кров, біль, страждання випали на долю доросслих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. та як почувалися дітиі підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без дахунад головою, перед щоденною смертельною небезпекою? на собі, своїйдолі відчув чорний подих смерті і григір тютюнник. пізніше, ставшиписьменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долюпокоління. розповідь про дітей війни — основна тема його творчості,зокрема повісті «климко». головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховуувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. вже з початку  повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. а зі смертюдядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. і климко,і його друг зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. самі беззахисні,вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. зрозумівши, щозапасів на зиму обмаль, климко вирішив іти у слов’янськ по сіль, наяку можна було наміняти харчів. подорож далека й безпечна, але климмко готовий терпіти холод і голод заради зульфата, заради наталії мииколаївни і її дитинчати. взає — характерна риса майже всіхгероїв оповідання. на перший погляд безпорадна людина у трагічнійситуації знаходить сили і можливість іншій: хлопці вчительці, старий безногий швець разом з голодним климком ряятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворогоклимка і навіть запрошує залишитися жити у неї. біда зближує, згурртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність оддних і жорстокість та підлість інших. фінал оповідання — трагічний. климко загинув від фашистської куліуже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла надорогу сіль». ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдоюпро благородних людей.схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маєємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.