Мій улюблений твір української літератури 6 клас.

Багато цікавих та повчальних ми читали на уроках української літератури. та найбільше з усіх мене вразив "федько-халамидник" володимира винниченка. головний герой - хлопець з бідної сім'ї на ім'я федько. його батько працює на друкарні. мені подобається його чесність та відвертість. він знає, якою має бути справжня дружба. цьому його навчив батько. звісно, він робить немало шкоди своїм сусі (і не тільки). але хто не був халамидником у дитинстві інший хлопчик, толя, - це син господарки будинку, в якому мешкає федько з батьками. толя хоче бути схожим на федька, та все одно, залишається злим, хитрим та підступним. він неймовірно заздрісний малий. толя стає винуватцем трагічної загибелі федька. не дивлячись на те, що федько врятував йому життя та брав його провину на себе, толя не шкодує втраті. уявіть, ця страшна подія не міняє хлопця на краще - він грається під час похорон федька чижиком, якого виграв і забрав у федчиної матусі. автор майстерно зобразив головних героїв та події твору. настільки майстерно, що я ледь втримав сльози, читаючи книжку. тепер я хочу дізнатися, які ще твори є у володимира винниченка і обов'язково прочитаю їх. а всім тим, хто ще не знайомий з "федьком-халамидником" - я раджу зробити обов'язково це.

Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. нечуй-левицький у своїй повісті «кайдашева сім'я» порушує проблему батьків.події у творі відбуваються після відмінення панщини. а причина проста- неосвіченість селян, примітивізм, нещирість та лукавість. де кожен сам за себе. сім'я кайдашів  — це типова селянська родина.  письменник створив  образи двох поколінь.  старі кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини. д ітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей кайдашів.на мою думку  ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, б о в сварливій родині виростуть і сварливі діти.

Олівець у давнину писали не на папері, а на пергаменті — спеціально обробленій телячій шкурі. пергамент був дуже дорогим, писати на ньому було справою дуже відповідальною. щоб писати рівно й красиво, олов’яними кружечками проводили на пергаменті тонкі лінії, а вже потім по них рівненько й акуратно писали (іншими словами — робили собі зошит в лінійку). пізніше з’явилися замість кружечків олов’яні палички в дерев’яній оправі (щоб не бруднити рук). ці олов’яні палички — олівці — набули поширення в європі, з’явилися і в нас. цікаво, що олово збереглося лише в назві олівців, бо сьогодні серединки олівців роблять з графіту.диктант звичайнісінький диктант, який часом завдає нам клопотів, і той виявляється чужинцем, «римлянином». у латинській мові було слово, яке означало «говорити для записування». далі це слово («діктаре») почало означати «розпоряджатися, наказувати». тому серед нащадків цього латинського слова ми зустрічаємо і нашого знайомого — скромний шкільний диктант, і грізне слово диктатор — особа, що має необмежену владу і нав’язує свою волю іншим, і багато інших слів.азбука,алфавіт,абеткавсі ці слова різні тільки на перший погляд, бо не лише називають те саме, а й начебто копіюють одне одного. дивіться самі. абетка — а, бе (ми так називаємо перші дві літери у давньоруській мові). алфавіт — альфа, віта (так звалися перші дві літери у грецькій мові). навіщо було літери називати? кажуть, що так їх легше було запам’ятовувати. найлегше було дітям фінікійців, бо в них перша літера була схожа на голову бика і звалася «алеф» (бик). друга літера була «бет» (дім). звідси беруть початок усі три назви нашої азбуки.