План до твору блакитна дитина анатоля димарова

1.неслухняний хлопчик   а) повчання бабусі та мами   б) думки про блакитну дитину 2. найсмачніші яблука   а) цікавий предмет ія   б) покарання дядька матвія   в) помста толика 3. сміливий хлопчик   а) хлопчик ковтнув жабу   б) горді толиком однокласники 4. як блакитна дитина мамі   а) самостійний твір   б) як сергійко брату   в) толик втратив дорогий йому кофейник 5.  справедливий завуч павло  степанович   а) толик зрозумів   б) план віктору михайловичу   в) вистава 6. новий костюм   а) костюм приносить одну біду

  прочитавши твір антуана де сент - екзюпері "маленький принц", в мене з"явились враження про нього, якими я б хотіла поділитися.

    в цій казці - притчі автор веде роздум про вищі цінності людського життя і його сенсу в   звичайних для нас образах, чим приваблює читачів майже будь - якого віку.

    у розмовах дійових осіб чи у їх роздумах озвучуються вислови, які вже стали крилатими. як - от "причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету" ; "ти завжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив" ці вислови підштовхують нас задуматись нд їх сенсом, адже   в них  є над чим

    отже, я раджу кожному прочитати цей твір і розкрити його для себе. 

 

 

Стаття в газету на морально-етичну тему. усі різні — усі рівні який загадковий світ у своїй грандіозній картині — поєднання людських всесвітів. кожен із нас відрізняється один від одного зовнішністю, темпераментом, кольором шкіри, здібностями і найголовніше — своїм внутрішнім світом. я такий же, як і всі, і я ні на кого не схожий. я один-єдиний такий. мій внутрішній світ неповторний, яким би він не був. так само є неповторним світ тих, хто поруч зі мною. людина має не тільки біологічну суть, а ще й соціальну (політична тварина — так образно висловився арістотель). ми не можемо жити поза суспільством, не створюючи держави. ми постійно потребуємо спілкування, ми не можемо бути самотніми. а той, хто не живе в суспільстві, той або надлюдина, або морально недорозвинена істота (арістотель). ми пов'язані один з одним тисячами невидимих ниток, здавалося б, очевидні речі слід належним чином сприймати, та наступає якийсь момент і комусь захочеться обірвати ці нитки. так починаються війни. проблема «усі різні — усі рівні» стара як світ. стільки зусиль було докладено до вирішення проблеми щодо поєднання рівності й індивідуальної свободи. згадаймо біблію: ми створені за образом і подобою божою, отже, ми — рівні. ми маємо вуха, але не чуємо. тільки в xx столітті ми пережили дві світові війни. експеримент з срср теж не вдався, не вдалося тоді створити суспільство рівності й братерства. яке вже там братерство, коли росія стала «первой среді равних» (й.сталін). на мою думку, західні демократії правильно вирішили створювати в себе громадянське суспільство, яке дає кожному простір для самовираження, самореалізації поза державою, яка схильна нехтувати особистістю. людина приречена на свободу, постійно знаходячись у ситуації вибору. створюючи себе, ми створюємо світ. обираючи себе, ми обираємо все людство. усе надзвичайно просто і надзвичайно складно: «царство небесне» в нас самих. людина створена для добра, добро запрограмоване в ній, інакше людство вже давно б загинуло. дійсність буде такою, якою зроблять її зусилля мільйонів людей. треба зовсім небагато духовної роботи над собою, щоб стати терпимим і сприймати кожного таким, яким він є. ми громадяни одного світу. ми рівні. світ у наших руках. всесвіт один і той же для всіх. мудрі слова були колись сказані сенекою: «я пишаюся не тим, що я громадянин риму, а тим, що я громадянин світу». ми є унікальними й неповторними. ми — часточка загального. ми — рівні. про це слід думати, говорити, писати. саме з таким підходом, залишаючись різними й рівними, ми зможемо захистити це крихітне життя у всесвіті — землю.