Які головні герои твору пурпурові вітрила?

Ассоль и грей

Андрій малишко увійшов в українську літературу як самобутній поет-лірик і пісняр. глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень, почутих від матері: "вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. знала вона їх багато і співала з великим " — писав а. малишко. хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдарованою людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього життя і майстерно передавав їх словесними образами. поезія андрія малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до музики. і не дивно, що багато пісень ("колгоспний вальс", "київський вальс", "білі каштани", "пісня про рушник", "ми підем, де трави похилі" та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної музики.

Як я проведу літні канікули в цьому році? звичайно у бабусі в селі. спати на сіннику саме задоволення. в запашному запаху сіна намішана маса відтінків лугових і польових трав та квітів. соломинки, які вибилися з-під покривала, ніжно лоскочуть ніс та вуха. небо з чорного поступово стає ліловим. починається ранкова перекличка півнів. десь унизу в сараї, бабуся гримить цинковими відрами, збираючись на ранкове доїння. корова зорька, відкликаючись на своє ім’я, давно прокинулася і своїм муканням вітається зі всім двором. бабуся лозиною підганяє зорьку вслід стадом і проціджує молоко. я стрімголов скочуюсь з сінника, біжу до рукомийника, швидко вмиваюся і чищу зуби. через п'ять хвилин я сиджу за масивним дубовим столом, де мене вже чекає сніданок — хрусткий окраєць свіжоспеченого хліба та кухоль ще теплого молока. потім я біжу до бабусі в город, де більше заважаю, ніж , так як абсолютно не маю поняття, як полоти, підгортати тощо. коли натовп усміхнених хлопців та дівчат, запекло жестикулюючи, намагається мою увагу, бабуся з явним полегшенням, відправляє мене з ними купатися на річку. на бігу ми скидаємо з себе майки, шорти і з розбігу, з дикими криками, розрізаємо своїми тілами прохолодну, пружну воду. з протилежного берега погрожують нам кулаками, і ми вискакуємо з річки, як зграйка розтривожених птахів. відбігши, падаємо на прибережну, з останніми крапельками роси, траву, після чого поступово затихаємо. коники і цикади стрекочуть прямо у вуха. різнобарвні бабки, ніби загін вертолітників, кружляють над головами. ми загоряємо, перевертаючись на сонечку, як рум'яні оладки. хтось запропонував пограти в доганялки. всі знову зірвалися з місця і помчали навипередки, тепер вже одягаючись на ходу. я біжу без зупинки, не , поки не опиняюся на узліссі. зупиняюся віддихатися і поринаю в чарівний світ звуків і фарб. птахи виводять свої трелі різними голосами, які зливаються в єдину дуже потужну симфонію. вітерець пробігає легким трепетом клавіш роялю по листочкам кущів, піднімаючись все вище і вище і, нарешті, потроху завмирає десь у розлогих кронах могутніх дерев-старожилів. моє «ау » котиться по величезній галявині, оббігає її навколо і злітає в небо. тут знову з-за кущів і дерев з'являються хитрющі, замурзані личка. з новими силами і переможними криками ми носимося по лісу до знемоги. сонце знаходиться в самому зеніті, коли ми, вже втомлені від спеки і своїх забав, повертаємося в село. бабуся чекає біля хвіртки, приклавши руку «козирком» до чола. побачивши мене, зморшки на її обличчі розгладжуються, очі теплішають і зволожуються. за смачним обідом ми ділимося кожен своїми враженнями про минулий ранок і обом це цікаво. потім в дальній кімнаті, де прохолоду дає пишноцвітна, з медовим запахом, липа за вікном, моя бабуся відпочине на старенькому плюшевому кріслі, а я на залізному скрипучому ліжку, бабусиному ровеснику, в неосяжній горі величезних пухових подушок. ми бачимо один і той же сон: літо, село, річка, ліс, мукаюча зорька і ми в обнімку з бабусею. які ж все-таки чудові літні канікули в селі! еще по теме: твір на вільну тему. твір на тему: літні канікули. світанок в степу, або літні канікули на просторах бессарабії друзья! вам огромное за рекомендации и репосты!