Ть виписати звичаї та традицій з твору яновського "дитинство"

  у казці емми андієвської розповідається про жителів дивної країни. вони називалися яянами. і це ім’я якнайповніше розкривало характери мешканців.

          вони не були привітними. холодом зустріли пастуха, адже серця їх були черствими до інших. коли голодний хлопець запитав де можна поїсти, жоден навіть не обернувся у його сторону, «дарма, що козопас обійшов мало не все місто». абсолютна байдужість затьмарила їх. вони не радились, не спілкувалися, не хотіли , думали тільки про своє «я», неспроможні сказати слово «ти»,   були самолюбивими та самовпевненими, одним словом егоїстами, тому «кожен яянин запитань іншої людини просто не чує». і пастух побачив велике місто, «яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час розвалюються». їхня праця марна та не приносить результату. натомість тільки спільна рада та праця приносить добробут.

          але у цьому сірому тумані байдужості є промінчик світла. один старий дідок не зміг стати справжнім яянином. йому вже не потрібне слово «я». він дає хороший приклад мешканцям того незвичайного містечка.

 

міф про перший день творіння землі (так думали саме українці)

в ньому розповідається про мишу і горобця, які засіяли разом просо, та коли збирати — не помирилися, через це усі птахи зі звірами билися і птахи подолали звірів. у цій війні тільки один птах лишився. він запитав дозволу у чоловіка, щоб той дав йому бика з'їсти, а потім попросив донести його до птахової хати. за це птах дав чоловіку «царствечко» у золотому яєчку із наказом не відкривати його посеред села, лише у полі. чоловік не послухався і розкрив яйце посеред шляху, а відтіль ярмарок вискочив. один подорожній допоміг чоловіку ярмарок той зібрати і закрити у яє у цьому міфі світ вийшов з яйця, подарованого людям птахом.

 

 

чому буває сумне сонце

якось сонце вкрало у батьків красуню дочку й узяло її собі за дружину. брат дівчини пішов її шукати туди, де заходить сонце. сестра побачила його, злякалася, що сонце його запече, й сховала у погріб.   сонце прийшло, скинуло свої ризи на погріб, а брат ледь не загинув там од спеки. тоді сестра відлила його водою й повела до хати. сонце попросило брата, щоб той пішов замість нього на небо хоч на день. хлопець погодився, вдягнув ризи й поліз на небо. там він усе потрощив, поперекидав, набив вітра та мороза, що перешкоджали йому в дорозі. потім забрав сестру та й утік разом із нею.  сонце, побачивши безладдя на небі, так розсердилось, що цілий тиждень не показувалося людям.