Что общего между сказкой и легендой

Это во-первых вымышленная , во-вторых чаще всего это не единоличное творчество , а коллективное (бывают исключения , но даже если есть автор , он скорее всего услышал идеи у народа ) причём она собирается не сразу , а по принципу снежного кома . т .е. каждый новый рассказчик добавляет что-то своё

Пісні жанр:   народна соціально-побутова чумацька пісня тема «ой у степу криниченька»: відтворення картини сумного життя чумаків. ідея  «ой у степу криниченька»:   висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому байраці». основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті.художні засоби  «ой у степу криниченька»епітет:   зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька);   пестливо-зменшувальні слова  -  криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька; звертання:   «ой подай, чумаче, та подай, голубе».«ой рад би я, моя мила..».повтори:   «ой…», «умер, умер», «ку-ку».риторичні оклики:   «ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву руку! »метафора:   «воли… доріженьку чують».взагалі, чумаки — перші купці, мандрівники, «жива газета». вони побували не лише в криму, а у й європі, в багатьох країнах, сприяли економічним та культурним зв’язкам між державами. у пісні зустрічається фольклорний образ зозулі з її віщуванням.головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. поховали його в чужій стороні. і тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо у пісні використовуються паралелізми («у степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе та з криниці напуває»);     вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори. твір пронизаний сумним настроєм.  пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.

Іван якович був переконаний, що «повість історична має вартість, коли її основна ідея зможе заняти сучасних живих людей». саме для цього й було створено «захар беркут». го­ловна думка повісті проста й вічна: як зберегти, втримати духовну, політичну та економічну свободу — тобто право вірити  в те, що відроджує в народі життя; право заводити й відстоюва­ти свій власний, вільний суспільний лад; право на землю і всі плоди власної праці, право на «своє добро» — як кожної люди­ни, так і громади загалом? що для цього потрібно? пошук  відповіді на це питання й надихнули нашого геніального пись­менника на написання цієї повісті (франко в думках пере­носився у прадавні, оповиті загадковим серпанком часи — xiii століття, добу червоної, галицько-волинської або кар­патської русі, з насолодою створював образи сильних тілом і насамперед духом людей, що живуть як органічна частина ве­ликого прасвіту природи, що можуть з однаковим завзяттям схопитися в двобої з гігантським ведмедем та з іноземними за­гарбниками — монголами, боронячи свою свободу).