Визначити тему, ідею, жанр. до віршу "зажурилась україна" зажурилась україна, бо нічим прожити. витоптала орда кіньми маленькії діти. котрі молодії - у полон забрано; як зайняли, то й погнали до пана, до хана. годі тобі, пане-брате. ґринджоли малювати, бери шаблю гостру, довгу та йди воювати! ой ти станеш на воротях, а я в закаулку, тому стиха лиха та вражому турку! ой ти станеш з шабелькою, а я з кулаками. ой щоб слава не пропала проміж козаками. ой козак же до ружини, бурлака до дрюка: оце ж тобі, вражий турчин, з душею розлука! іть будь-ласка

твір "зажурилась україна"

тема: розповідь про поневіряння українського народу через напади ворогів.

ідея: кожна людина може рідній землі, об'єднавшись із військом заради захисту.

жанр: історична пісня.

Поява поезій «чайка на крижині» та «крила» пов'язана з перебуванням поетеси ліни костенко в польщі, зокрема в порту міста щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі.  лірична героїня спостерігає за красою одри, кораблями біля причалів. наступає весна, ламається крига. на одній із крижин жінка побачила чайку:   крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.  лід кришився, б'ючись об каміння   і нарешті по одрі — темній, широкій —  на останній крижині самотня чайка пливе.  крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті:   — дивна людино! я ж маю крила,  нащо крилатим ґрунт під ногами?   це спостереження спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір'я.  поезія «крила» продовжує основну думку вірша «чайка на крижині» про крилатість людини:   а як же людина?   а що ж людина?   живе на землі.  сама не літає.  а крила має.  крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки.  читаючи поезії л. костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. для чого людині потрібні крила? хіба вона літає? так. людина літає не тільки уві сні. крила — це те, що ми називаємо духовністю. чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості, старанності. тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому наші крила. 

«…коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з’їдає і час гаїть…»; «ох, земелько, свята земелько — божа ти донечко! як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… приобрітав би тебе без ліку. легко по своїй власній землі ходить. глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «…під боком живе панок смоквинов, мотається туди й сюди, заложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю… ай, кусочок же! двісті п’ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»; «скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. це не по-божому і не по-хазяйськи»; «я не буду панувати, ні! як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»; «ох, земелько, свята земелько — божа ти донечко! як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… приобрітав би тебе без ліку! »; «їдеш день — чия земля? калитчина! їдеш два — чия земля? калитчина! їдеш три — чия земля? диханіє спирає… «застав його (романа) коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться»; «обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»; «…бере і в свого, і в чужого»; «лупи та дай»; «…робітники та собаки надворі повинні буть»; «ой пузирі! глядіть, щоб не полопалися, а замість вас калитку розіпре грошового»; «обікрали… ограбили…пропала земля краще смерть, ніж така потеря! »; «тільки прийдеться платить, то я тебе живого облуплю» (калитка — роману); «тільки ти давай за поросят пузиреві так, щоб він не продав, дешево давай, на біса терять гроші: женися на пузирівні — сам наплодиш завідських свиней»; «хоч би молились  (робітники), а то стоїш, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи».