Твір на тему українська народна пісня

Українська пі вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.  з давніх-давен уславилася україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. михайло стельмах писав, що пісня є українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя.  ми знаємо так докладно античну історію, історію римської держави, бо її оспівали славетні поети — гомер, овідій, вергілій. наша ж історія, як сказала ліна костенко у романі "маруся чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". так, і піснями. а нашими гомерами були народні співці — кобзарі. до нас дійшли імена найталановитіших із них. це остап вересай, федір кушнерик, євген   у давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. найталановитіші з них — полтавчанка маруся чурай, козак семен климовський.  плине час. народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі.  у моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. я чула їх змалку від бабусі, мами. пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. наша пісня буде жити вічно.  тарас шевченко пророчо сказав про це так:   наша дума, наша пісня  не вмре, не загине.  от де, люди, наша слава,  слава україни. 

Утворі «митькозавр із юрківки» або ще «химера лісового озера» йдеться про двох хлопчиків-друзів, митька та сергійка, котрі були вимушені зібрати колекцію комах за літо на біологію та шукали пригоди на свою голову. саме завдяки своїй уяві та бажанню, вони потрапляють у село до митькової бабусі, де і починається головна авантюра. найбільше у творі мені запам’ятався той епізод, коли хлопчики готували пастку для «чудовиська». мене зворушило ставлення друзів один до одного, їх винахідливість, адже не кожна дитина може так мріяти та творити. мені головні герої твору митько та сергійко. звичайно, шкода, що вони забули про бабусю, хоча й могли їй …,але я думаю, що вони ще виправляться. та насправді це справжні друзі, жваві, бадьорі мрійники-авантюристи, котрі нікого не образять, у скрутну хвилину та мають велике серце. але й без зла не буває добра, тому у творі присутні і негативні герої. у «митькозаврі із юрківким» таким є спортсмен василь, котрий заради насмішки обдурив друзів. прочитавши цей твір, я зробила висновок, що потрібно гарно ставитися до природи, берегти та читати книги, не насміхатися з оточуючих. потрібно пам’ятати про те, що із скрутних ситуацій завжди є вихід і що мріяти та йти до своєї мети зовсім не шкідливо, а, навпаки, це лише дає впевненості в собі, бажання чогось кращого. а найголовніше – потрібно пам’ятати правило: «стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе». я раджу всім прочитати цю чудову книгу, адже вчитися ніколи не пізно, навіть дорослим. тим паче захоплюючі пригоди, котрі відбувалися із хлопцями, розчулять і здивують кожного. тому, коли ви маєте вільний час або просто хочете почитати цікаві історії, можете взяти до рук повість ярослава стельмаха «химера лісового озера».

Тарас Бульба» почуття любові до батьківщини, яке віддавалось у кожному куточку його серця. Воно ж стало головною темою його книги, де любов до країни витіснила батьківське почуття із душі головного героя. Саме тому так важливо розуміти та оцінювати твір через призму тематики. Тільки так можна збагнути головну ідею письменника.

Батьківщина та її інтереси були сенсом життя старого козака. Він був невисокої думки про освіту і щиро радів, коли його сини повернулися та стали частиною бойового товариства. Частково читач міг би подумати, що Тараса цікавить слава, і він вирушає на Січ, щоб потішити самолюбство. Однак ближче до фіналу він розуміє, що помилявся: турбота героя про рідну країну зумовила всі його вчинки. Він жадав мобілізувати козаків, бо передчував війну з поляками і не хотів, щоб його народ застали зненацька. У такій обстановці він не міг зробити іншого вибору: козака було виховано за часів кривавого середньовіччя, і його уявлення про життя були продиктовані середовищем. Але навіть у такому жорстокому світі, де правда була на боці зброї, він був не підданим, а громадянином своєї країни. Він сміливо брав він відповідальність за її майбутнє.