Твір на тему "українська народна пісня, геніальна, поетична біографія нашого народу"

    пісня  є  людину все життя.  і в радості, і в горі, у великій печалі і в години душевного піднесення співають люди. все, що є на душі, виливають українці в піснях. які б події не відбувалися в україні, всі вони знайшли своє відображення у піснях.       минають роки, помирають учасники подій, а пісня залишається вічною. саме з народної пісні ми дізнаємося про великого сина української землі богдана хмельницького; про народ, який піднявся проти ворога, про ту ціну, якою дісталася сподівана воля.       михайло стельмах високо оцінив народну пісню. він писав: "народна пісня-насамперед, історія землі української та невмирущість духу народного".         пісня-серце народу, його душа і крила. витворена народом, вона часто ятрить наше серце, зачаровує красою і милозвучністю, багатством тем і глибиною почуттів. живи вічно, пісне, і всі ми станемо щедріщими, чистішими у помислах і вчинках.

Жанр: народна чумацька пісня.

Тема: зображення важкого чумацького життя, трагічної долі чумака, який не повернувся додому з далекої поїздки.

Ідея : виразити співчуття чумакам, важке життя яких привело до смерті.

Основна думка: співчуття нелегкій долі чумаків.

Образи: криниченька, сива зозуленька, зелений байрак, чисте поле.

Художні засоби.

Сталі (постійні) епітети: чистім степу, сива зозуленька, сирої землі.

Епітети: сиві воли, сірі воли, зелена муравина, зеленому байраці.

Метафора: «Воли ... доріженьку чують».

Гіпербола: «Насипано та сирої землі, що не можу підняти».

Повтор (рефрен, приспів) : «З неї вода протікає», «Бо в Крим доріженьку чують», «В чистім степу при долині», «Та в неділеньку вранці», «Та все ….», «Хоч обидві подати».

Повтор (тавтологія): «Ой Бог знає, та Бог і відає», «Умер, умер чумаченько».

Ніжно-зменшувальні (пестливі) слова: криниченька, доріженьку, чумаченьки, неділеньку, зозуленька.

Звертання: «Ой, подай, чумаче, та подай, голубе …», «Ой рад би я, моя мила ..».

Паралелізм: «В степу колодязь, з неї вода протікає - ... Чумак сиві воли пасе, Але з колодязя напуває», «Ой у степу криниченька, З неї вода протікає Гей, там чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває».

Звуконаслідування: «ку - ку»

Кількість строф: шість.

Рими: протікає – напуває, п'ють – чують – ночують, долині – муравині, чумаченько – чумаченька, вранці – байраці, ку-ку – руку, подати – підняти.

Пісню можна умовно поділити на дві частини. У першій йдеться про мандрівне життя чумаків, «ночують у чистім степу», щоб прогодувати свої родини. У другій частині чумак помер у дорозі і поховали його в чужій стороні.

Сива зозуленька – туга родини за своїм годувальником.

Твір пронизаний сумним настроєм.

ОЙ У СТЕПУ КРИНИЧЕНЬКА

Ой у степу криниченька,

З неї вода протікає. (2)

Гей, там чумак сиві воли пасе

Та з криниці напуває.

Воли ревуть, води не п'ють,

Бо в Крим доріженьку чують. (2)

Ой Бог знає, та Бог і відає,

Де чумаченьки ночують.

Ой ночують чумаченьки

В чистім степу при долині, (2)

Розпустили сірі воли пасти

При зеленій муравині (густа молода трава).

Умер, умер чумаченько

Та в неділеньку вранці, (2)

Поховали того чумаченька

У зеленому байраці (ліс у долині; порослий чагарником, лісом яр).

Ой прилетіла сива зозуленька,

Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)

— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,

Та хоч правую руку!

— Ой рад би я, моя мила,

Хоч обидві подати: (2)

Насипано та сирої землі.

Що не можу підняти

Мистецтво народилося разом з homo sapiens. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво.

У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з'явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найбільш популярним його видом.

Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем'єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок... У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого і стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.

Нехай Ромео і Джульетта жили в далекій Вероні в дуже давні часи. Нехай друзі з "Трьох товаришів" не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.