А.Дімарова оповідання “Навіщо людині серце?” выдгук до нього

Валерій Шевчук згадував про історію написання твору: "Книгу" Дім на горі "я писав як би з кінця, тобто з другої, фольклорно-фантастичної частини" Голос трави ". Писала я її поволі: спочатку один розповідь, який я відкладав убік - хай належиться, тоді друге і так далі. Мав щастя, що мене тоді аж десять років не друкували, тому міг собі дозволити таку розкіш - не поспішати. А коли згодом переглянув всі ті розповіді, побачив, що вони утворюють певну цілісність.

Валерій Шевчук назвав свій твір Баладою, так як в ньому присутні фольклорні мотиви і фольклорна образність. Перш за все, фольклорно-фантастичне наповнення твору підтверджують тринадцять новел-притч Івана, який записує їх, щоб передати у спадок наступним поколінням свій життєвий досвід. У цих новелах поряд з людьми живуть повним життям сили природи. Грім, блискавка, веселка, мороз, вогонь, вода, повітря, часи  року, птиці та звірі стають образами, подібними до людей.

Сірої птахом нізвідки спустився до Галі Анатоль, зачарував дівчину поглядом своїх очей, білозубою посмішкою, міцними обіймами і дівчина піддалася обманців. Коли син виріс, Галя зустріла Володимира, який напився води з її рук і назавжди віддав їй своє серце. Настане час, і сірий птах-спокусник буде спокушати її дочку Оксану ...

Друга частина твору - це збірник окремих новел-притч, де діють демонічні сили: будинкові, відьми, чорти, перелесники, злі духи. Це потойбічне впливає на людину, змушує її діяти, боротися. Саме це робить весь сюжет напруженим і динамічним.

Повість «Гуси-лебеді летять» - автобіографічна. У неї автор вклав спогади про власне дитинство, проведене у невеличкому селі на Вінниччині. Твір зображає життя простих українських селян у першій половині двадцятого сторіччя.

Головним героєм та оповідачем у творі виступає дев’ятирічний хлопчик Михайлик. Він розповідає про свої пригоди, радості та негаразди, знайо¬мить нас зі своєю родиною та друзями. Але його життя не здається сірим та буденним. Казкові деталі переплітаються з життєвими реаліями в єдину розповідь.

Основною проблемою твору є людяність. Вона відчувається у думках та вчинках і Михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. Людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. Михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. Мати пробачає синові, бо бачить його доброту. Дядько Себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на до Мати радіє дівочому щастю Мар’яни. І навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо, як це ранить Михайлика, як контрастує з його світом.

Поруч з Михайликом живуть різні люди. Деякі стають для нього взірцем доброти, вірності та щедрості. Такими виступають його рідні Дід, Бабуся, Батько й Мати, а також друзі та знайомі Люба, Мар’яна, дядько Себастьян та інші. Однак, навіть маленький хлопчик бачить і розуміє людську нечесність, жадібність та підступність. Вчинки Юхима Бабенка, родини священика, а також родичів його батька викликають у головного героя обурення.

Михайлик зростає серед чистої та прекрасної природи, він пасе конячину, збирає ягоди та гриби, допомагає матері по господарству. Він ві¬рить та водночас не вірить дядьку Миколі, що «знайшов перо жар-птиці», виглядає по левадах та садках літо, яке залишило по собі стиглі вишні та суниці.

Іншою проблемою, порушеною у творі, є проблема тісного переплетіння реального та казкового у дитячому світосприйнятті, його роль у становленні характеру дитини, формування ставлення до людей, подій та явищ. А крім цього, це й проблема впливу дитячих спогадів та вражень на подальше життя людини – чи будуть вони теплом відлунювати в душі?

Хоча життя у творі показане через призму дитячого сприйняття, автор не став прикрашати сувору дійсність тих важких часів. Тільки-но відлюту¬вала громадянська війна, і в лісах ще лишилися «бандити», як їх називає дядько Себастьян. Загинуло багато людей, і сама родина Михайлика теж постраждала. В країні лютує голод, з Херсонщини приходить виснажена жінка з дитиною. Родина Михайлика теж терпить нестатки та бідність. Хлопчик навіть не має власних чобіт, щоб вийти на вулицю.

Твір починається фразою: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Лебеді виступають символом щасливих дитячих років, що роблять світ навколо добрішим та світлішим. Автор і закінчує повість цим образом: «А лебеді летять... над моїм дитинством... над моїм життям!..»