План к 1 и 2 части романа "хіба ревуть воли як ясла повні"?

1) дитинство та юність чіпки2) сторічна історія села піски3) подальша доля головного героя4) трагедія чіпки варениченка

цитатна характеристика.

• проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний.

• хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа!

• що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати.

• і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати.

• теє слово всім давало то розвагу, то пораду.

• він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний.

• ей, я лиха не боюся 3 ним ночую, з ним і

• не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане!

• та й сам я не люблю за панами

• бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний.

• так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці.

• все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину.

• скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі.

бертольдо про поета:

• що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі!

• ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду.

• знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу.

• срібла, золота насиплю я співцеві дорогому!

• розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він

• я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю.

• ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю.

• ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати.

• золотих не хочу лаврів, 3 ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду.

• не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!

• та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі.

• і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця.

• за тюремний спів він мусив головою наложити.

Цей твір є дуже актуальним у наші часи!
Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.
Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми й онуками, втопить
В сльозах удових. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі?
А матерніх гарячих сльозі
А батькових, старих, кривавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…»
Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.
Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою:
«Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»