Цитатна характеристика образу мотрі з роману хіба ревуть воли як ясла повні

цитатна характеристика мотрі з твору "хіба ревуть ":

зовнішній вигляд у молоді роки: " старостів до мотрі жуківни - бідної, некрасивої дівчини, уже таки й літньої, що жила в сусідах, удвох з старою матір'ю."

дитинство: "оже як не працювала мотря з остапом та з оришкою - старою своєю матір'ю, а все бідно жили. іноді зимою ні з чого було й галушок зварити, - приходилось сухим хлібом "

працьовита, хазяйновита жінка: "чепурить її, прибира. діждали весни, - город одкопала, скопала, засадила; хату вимазала, оббілила; призьбу жовтою глиною підвела; коло хати віником обмела. чисто кругом - любо глянути, і огородина зеленіє"

доля: "не судилося мотрі щастя. не знала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою", "як підстрелена горлиця тіпається б’ється, тихо туркоче й стогне, так мати затіпалась на печі в куточку".

У статті про Ольжича на сайті «Українська література» говориться, що «друга збірка поета — «Вежі» (1940) метафоричністю своєї назви визначає вершини духовності, яка породжує енергійне рішення і дію, закликає до героїзму. Поняття героїзму у Ольжича включає не одну лише чесноту, а й потужний духовний заряд, здатний оновити та морально оздоровити світ покори і рабства. Збірник повністю присвячений революційній боротьбі за незалежність рідної країни. Третя збірка Ольжича «Підзамче» (1946 р.) була видана вже після його трагічної смерті. Він ще встиг переглянути та підготувати її до друку, але з виданням не поспішав — був дуже вимогливий до себе і власної поезії. У «Підзамче» Ольжич досяг найбільшого артистизму, враховуючи, звичайно, і те, що він почав друкуватися вже зрілим поетом. Особливо близькі до неокласицизму такі вірші як «Шякунтала», «Сонна Венус», «Люкреція», «Данило» і т. д. В них відчуваються гармонія думки й почуття, урівноваженість духу, спокій».

Прадавня людина вперше широко розплющила очі і зачудовано подивилася навколо себе. Коли вона вперше відчула себе людиною, то намагалася якось пояснити навколишній світ, такий для неї дивний, малозрозумілий і разом з тим жахливий. І для цього вона створила міф, казку. Серед постійної боротьби добра і зла, правди і кривди, людина вчилася жити. Як захистити себе від лиха, як застерегти іншого від нього? Такі питання поставали перед нею. І щоб відповісти на них, людина створила байку.

Леонід Глібов теж вирішує писати байки, бо в них можна висловити все те, про що говорити одверто з різних причин заборонено. У байках він викриває несправедливість і насильство, продажність суду, хабарництво, лицемірство, бореться зі злом.

Так, у байці "Лисиця-жалібниця" розповідається про лисицю, яка вихваляє гарне, справедливе життя в гаю. Вона картає котів, які безжалісні до птахів, ладні їх безневинних поїсти. За улесливими, медовими словами — "малесеньких", "безвинних", "як їх не жаліти" — приховується обличчя злої та хитрої людини. І на підтвердження цієї думки автор розповідає, що пташенята випали з гнізда, а Лисичка "прехорошенько їх поїла". В образі Лисиці автор засуджує лукавих, підступних, хитрих людей, які прикриваються хорошими словами, а насправді чинять зло.

В іншій байці "Щука" розповідається про Щуку, яка влаштувала справжній розбій у ставку. Її звинувачують у страшних злочинах::

Объяснение: