Твір-роздум "чому треба берегти природу "

Цените природу потому что так надо

Я хотіла б звернути вашу увагу на те, що кожна людина вже від народження тісно пов’язана з природою. Тому бережімо її.

 Спробую переконати чому природу треба берегти. По-перше, бережливе ставлення до природи, віддячується нам здоров’ям. Тоді усі могли би бути здоровими. По – друге, дуже корисно влітку покупатись у прохолодній прозорій річці. Вода та сонце нехай гартує наш організм. По – третє, кожне зрубане дерево не поповнить наше повітря киснем, не прихистить влітку від пекучого сонячного проміння, тому не можна бездумно рубати ліси. Нехай посадить кожен хоча б одне деревце. По – четверте, краса природи милує наш погляд, заспокоює. Нехай панує краса і спокій. По – п’яте, чисте довкілля – це гармонія у природі, чудовий спів птахів, багатий урожай. Ще багато можна було б сказати про довкілля, часткою котрого ми є самі.  

 Ось чому бережімо природу.

Походження і розвитокналежить до найскладніших фольклорних жанрів. появу відносять до середньовіччя. провансальці називали даний жанр танцювальною піснею, французи характеризували як ліричний вірш, ійці - як сюжетні поеми ліро-епічного характеру. у хіх ст. в росії, україні, за визначенням м.максимовича, м.костомарова, таким словом називали літературні та народнопісенні твори. на сьогодні існує кілька визначень . пропонуємо одне з них:- невеликий за обсягом віршований сюжетний гостродраматичний ліро-епічний твір, в якому відображаються напружені конфлікти в особистому та громадському житті. корені - в календарно- і родинно-обрядовій пісенності. найдавніший запис знаходимо в рукописній книзі чеського фольклориста яна благослава „дунаю, дунаю, чому смутен течеш". найпродуктивнішим періодом вважають хv-хvіі ст. з хіх ст. публікуються у багатьох збірниках українського фольклору. ґрунтовно досліджував і.франко („жіноча неволя в руських піснях народних", 1883), наукові розвідки цьому жанру усної народної творчості присвятили о.потебня, ф.колесса, к.квітка та ін. національні сюжети, символи й образи знайшли відображення у творчості т.г.шевченка („тополя", „причинна", „утоплена", „катерина" тощо). широко використовували традицію поети початку хх ст. (п.карманський „українська ", м.вороний „бондарівна", в.еллан „ про любов" тощо. найповніше видання „" у серії „народна творчість" було здійснено у 1987 році. фольклорист о.дей опублікував „каталог українських народних ".

український фольклор налічує досить багато дум. усі вони по-своєму особливі і дуже цікаві. але серед них є одна, яка мені подобається найбільше.

головними героями дум в основному виступають мужні, сміливі чоловіки, оборонці рідної землі, жінки зустрічаються дуже рідко. мене найбільше приваблює образ марусі богуславки з однойменної думи.

ми бачимо перед собою молоду дівчину, полонену турецьким паном. у подібній ситуації багато б жінок не витримали, але не вона. маруся вижила, пристосувавшись до свого становища.

можна сказати, що вона зрадила своїй країні, ставши дружиною турецького пана. але це не так. у житті їй випала складна доля, і смілива дівчина вирішила прийняти її такою, як вона є. якби вона так не зробила, то, може, і не змогла б урятувати невільників.

прийнявши життя в полоні, вона розуміє, що назад немає дороги, що в україну вона більше не повернеться:

та нехай мене, дівки-бранки,

марусі, попівни богуславки,

з неволі не викупає,

бо вже я потурчилась, побусурменилась

для розкоші турецької,

для лакомства нещасного!

ми не знаємо, що сталося з нею після втечі невільників. можливо, пан її за це жорстоко покарав. але вона, незважаючи на це, врятувала полонених:

вислухай, боже, у просьбах щирих,

у нещасних молитвах

нас, бідних невольників!

проста українська дівчина маруся, забувши про себе, героїчно визволила невільників з турецького полону. тим самим вона заслужила собі вічну пам’ять і вдячність україни.