Цитатна портретна характеристика головних героїв роману панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні"

"ай дитина ж то вийшла - на славу! повновиде, чорняве, головате, розумне.. тiльки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. " "оце, було, мотря чи оришка скаже: "подай, чiпко, води! " або - ножа, або - веретено.. - то вiн i почне: "а де ж воно лежить, чи стоїть? " отак розпита? , повагом устане, повагом пiде, пiднiме й повагом " "дуже любив чiпка казки слухати. в казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. " "та не такий же й чiпка вдався, щоб його можна було бiйкою спинити. спершу-таки боявся матерi, а далi - звик уже й до бiйки, хоч як вона глибоко iнодi в серце впивалася, до живих печiнок доходила.. ой, злий же вiн був тодi! ой, лютий! вiн би змiг, - матерi очi видрав, або сам собi що заподiяв, якби не "

Объяснение:

Кожного разу, коли я перечитую Слово Боже, то приходжу до ще більшого розуміння Його.

Усі ми в своєму житті постійно стикаємося з несправедливістю. Ми її бачимо всюди: удома, на роботі, у стосунках з друзями. Навіть коли чинимо правильно, багато хто нам дорікає, що ми були несправедливі. Напевно кожен батько не раз зауважував, коли він навчає своїх дітей, хоче для них якнайкраще, а вони його виправляють, хочуть, щоб було по-їхньому.

Притча про несправедливого суддю вчить, що:

– навіть серед гріха та пороків потрібно шукати правди;

– потрібно вірити, що правда завжди переможе, навіть якщо навколо гріх;

– не варто здаватись у боротьбі й пошуку правди, навіть тоді, коли надії немає (усі обставини проти тебе);

– коли досягнув успіху в пошуках правди, перемогу приписувати не собі, а дякувати Богові, розуміючи, що це Бог пом’якшив серця злих людей.

Що ж я як учитель можу корисного взяти з цієї притчі для себе? Ось приклад з мого досвіду.

Часто бажання навчити дітей Божої науки стикається з глухою стіною, адже трапляється, що в класі є такі учні, яким нічого не потрібно, деколи підручник навіть лінуються розгорнути. От і в мене в одному з класів на уроках християнської етики декілька учнів майже взагалі не працювали. Після неодноразового нагадування, що запишу зауваження в щоденник, розгортали підручник, брали якогось аркуша й починали ліниво списувати з дошки. Я це називав не списування, а змальовування, бо робилось воно, як мені здавалось, несвідомо. Я практично втратив надію, що їх чогось можна навчити.

Закінчувався навчальний рік, я, знаючи, що мене на останньому уроці не буде, виставив оцінки заздалегідь. На останній урок прийшов мене заміняти інший учитель і, щоб учнів чимось зайняти, попросив написати твір-роздум «Чого мене навчили уроки християнської етики». Твори, звичайно, були віддані мені. Я був уражений. Ті учні, які, як мені здавалось, не працювали й нічого не чули, багато чого пам’ятали з моїх уроків.

Ніколи не здавайся, подібно як та бідна вдова, роби те що маєш робити. Бог до маловіре. «Чи не більше Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього…

цитаты из книги " Захар Беркут "

Объяснение:

1.)Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий

і недотепний. Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили, ослаблюється громада

2.)Ні, власті у нас над громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто

3.)Зійшли вже на долину. Під водопадом творив потік просторий, спокійний і чистий, мов сльоза, ставок. При його берегах стояли великі шапки перлової шипучої піни: дно наїжене було великими й малими обломами скал; прудкі, мов стріла, пструги блискали поміж камінням своїми перлово-жовтими, червоно цяткованими боками

4.)- Рятунку! - скрикнула у смертельній тривозі Мирослава, і в тій хвилі понад її головою блиснуло ратище і пхнута в горло медведиця, мов колода, впала з каменя.

5.)Зате в полонинах, що були, так само, як і всі доокружні ліси, власністю тухольської громади, паслися великі отари овець, у котрих спочивав головний скарб тухольців: з них вони добували собі одежу й страву, омасту й м'ясо.

6.)їх, потятих на великі ботюки, долі потоками до нових парових тартаків, або таки на місці ріжучи на дошки та на ґонти.

Але найбільше змінилися люди.

7.)«Життя лиш доти має вартість,- говорив він частенько,- доки чоловік може помагати іншим. Коли він стає для інших тягарем, а хісна не приносить їм ніякого, тоді він уже не чоловік, а завада, тоді він уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-будь мав статися тягарем для інших і їсти ласкавий, хоч і як заслужений хліб!»

и это ещё не всё